Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
П: Чи на це також причина? В: Та сама. Психологічно вони тоді почувалися сильніше в українській мові. Крім того, вони могли пізніше також читати багато підставових інформацій також з українських джерел. П: Чи це перевели ви також із підходом до ходження до школи? В: Так, це дуже важливе, щоб діти ходили до ви щої кляси української школи. Себто, треба хоч на один, або й два роки раніше починати українську школу. Це знову стосується і до сприймання перших відомостей, і до фонетичної мови, що допомагає тоді дітям скоріше розвиватися, як тим, що вчаться спершу (або тільки) англійської мови. Крім того є ще й певний аспект гордости, коли в тім молоденькім віці вони є більше в чомусь заавансовані саме в ук раїнській школі, в порівнянні до англомовної. П: А як із пильнуванням шкільних завдань, при писувань часу на це? В: Це був мій принцип перенести цей тягар на ді тей. Може перших кілька місяців час від часу я спи тала дітей чи зроблені завдання. Але ніколи я не ди вилась у них, не допомагала їм (хіба що самі з чимсь специфічним прийшли). Ні в одній школі, ні в другій, ми не сиділи з дітьми над завданнями. Це завжди мало бути їхньою власною відповідальністю. П: І це виправдалось — обоє в Айві Ліг універси тетах. А як було зі спортом чи з телебаченням? В: Перше з телебаченням. Ми свідомо постано вили собі, що не будемо розлінивлювати дітей і їх нього дару концентрації на часте сидження при те левізорі. Ми мали тільки один телевізор в домі, і він був у нашій спальні. Ми мали над ним контролю. Ми дивились на нього тільки всі разом, цілою родиною — і максімум 2-3 години на тиждень. П: Через ціле дитинство? В: Так. Ми добирали програми, які були добрі для дітей і тоді всі разом дивились. Це зближувало нас як родину, і давало дітям приклад. Тільки часа ми, як був добрий фільм — діти могли дивитись з нами додатково. П: Це була така квота? В: Так. Крім того ми вживали телебачення як від- пруження, але тільки після того як скінчили свої обов’язки і т.п., що завжди включало двомовне чи тання. Була квота хоч на одну книжку в кожній мові на тиждень. П: І це виходило? В: Майже завжди. П: А як зі спортом? В: Ми давали дітям можливість познайомитись із різного роду спортом — у школі. По одному семе стрі чи два; вони також могли займатись додатково вечорами. Але ніколи в той час коли була чи одна чи друга школа. Щоб діти цінили знання з української школи — треба батькам також респектувати прин цип школи кожної — і не звільняти дітей зі школи за для другорядних зайнять, яким є спорт у порівнянні до школи. П: А для вас спорт був другорядним? В: Так. Ми свідомі того, що наші діти повинні ді стати підстави на ціле життя бути українцями (а це вже від них залежить що вони з цим зроблять). Але на ціле життя бути спортовцями — це не для них, отже тому був вибір української школи та молодечої організації понад спортовими зайняттями. П: Скільки пересічно часу ваші діти присвячува ли на різні зайняття з українства? В: Я не знаю. Це була їхня справа набути відо мості і здобути матуру. Ми тільки давали їм доступ до потрібних джерел, потрібних книжок, купували їх, говорили про них, і... самі їх читали. П: Чи ваші діти відчували окремішність, інак- шість від других в англомовній школі? В: Так. І не тільки в англомовній. Також в україн ській. Але ми свідомо не хотіли, щоб вони були та кими, як усі другі, щоб були пересічними. Двомовні діти мають можливість бути непересічними, більше розвиненими. П: Себто? В: Це так, як вибір іти студіювати на університет. Крім того, що людина йде, щоб розвинути свої здіб ності і заспокоїти свої інтелектуальні зацікавлення, набуває звання/фах — вона рівночасно вирішує бути інакшою від пересічних. П: Що маєте під цим на думці? В: Ось донедавна менше як 50% населення йшло на університет. Отже вибирати студії вже відрізняло людину. Коли ця молода людина йшла на магістер ський ступінь чи докторат, то це тим більше її відрізняло від других. Таких осіб є коло 10%. Отже це також поступова дорога вибору бути інакшим для того, щоб бути собою. П: А бути собою значить? В: Значить вирішувати для себе що для мене й моєї родини чи і спільноти є добре, а не дивитись на сусідів. Психоза ’’наслідувати Джонсів” вже поволі починає зникати в Америці також. П: І ще одне питання. Які поради ви хотіли б да ти молодим жінкам напередодні їхнього материн ства та матерям дітей щодо виховання їх на свідо мих свого національного походження? В: Свідомо сісти й подумати чого хочуть дати своїм дітям, якими хочуть їх бачити, виховати — і то ді логічно і консеквентно до того прямувати. Раз це вирішиться, і перших кілька вагань промине, тоді вже нема проблеми з тим. Нпр. коли рішиться що діти мають вивчати чисту мову (одну, другу чи тре тю) — ніколи не треба батькам дозволити собі са- Продовжвння на стор. 17 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1987 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
