Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЧИ ТРАДИЦІЇ МОЖНА РОЗДАВАТИ? Нема хіба у нікого з нас найменшого сумніву, що ніодне свято в році не є так торжественне і повне на ших питоменних традицій як саме Великдень. Бо хто ж із інших народів має і гагілки, і облива ний понеділок, і ’’проводи” і вкінці найважливіше — мистецтво писання писанок. Правда, пишуть писанки також інші — але в них куди більше вони своєю технікою примітивні, а взо- рами дуже бідні. То ж сміло можемо сказати, що та кої краси, такої символіки та довголітньої традиції, як наші писанки таки ніхто не має. Такі думки насуваються нам із близькими свята ми Великодня, що принесуть нам знову як кожного року усі ті радісні і так близькі нашому серцю обря ди і звичаї. Як звичайно, ми старші в’яжемо Велик день із численними споминами, ”як це колись було” і передаємо їх як уміємо молодшому поколінню. Ви ходять із закутка шухляд чи полиць старі родинні приписи на "баби" та перекладанці, вивчає молодь гагілки, мандрується на ’’проводи” на кладовища але таки в першу чергу виходять на верх, десь дбайли во заховані писанки, а наші писанчарки довгими годинами розмальовують нові, що будуть прикра шувати великодні столи в українських родинах. Писання писанок це справжнє мистецтво, а не лише традиція і тому мусимо особливо цінити тих, що його всеціло опанували. Наші писанчарки є у ве ликій пошані в нашій спільноті, а вже зокрема серед жіноцтва. Де лише можливо отже стараємося, щоб вони це своє особливе мистецтво навчили молод ших, щоб традиція писанчарства йшла у нас з роду в рід. Але у тому намаганні здається, що ми посунули ся тепер трохи за далеко. Бо горді з того, що україн ські писанки викликують захоплення справді у кож ного що їх побачить — ми заохотили наші писанчар ки навчати цього мистецтва всіх, хто тільки забажає. Відбуваються курси, покази писання писанок по різ них містах, де є українські скупчення, продаються прибори до писання писанок із поясненнями в чу жих мовах, заохочується чужинців використовувати українські писанки для своїх комерційних цілей. У висліді маємо вже чужинки-писанчарки, що вимальовують не українські взори і добавляють до них чужі елементи, які не мають нічого спільного з нашою символікою писанки, бачимо прерізні комер ційні оголошення з використанням наших писанок, як ось у реклямі на прибори до лазнички, читаємо про ’’українські писанки” там де їх справді нема. І тому в цей передвеликодній час, ми ставимо собі питання чи можемо ми і чи доцільно так роз давати цю частину так дуже нашої народньої тради ції чи не є вона скарбом, який можна і треба показу вати але не розмінювати на хвилевий, дешевий ефект? Скажуть наші читачки, що інші народи також роздають та ширять серед чужих свої традиції. Ска же хтось, що й ми вже дещо з тих чужих традицій навчилися та пристосували до нашого життя, як ось хоча б ’’День Подяки”, чи ’’Гелловін”, або ’’День сер денька”. Так, але все це звичаї поверховні, загальні, які ніяк не мають ані символіки ані мистецької вартости. А ми, що так далеко обкрадені із того, що в’яже нас із минулим, що дає силу вдержатися при своєму рідному кореневі, повинні таки особливо дорожити тим, що нам ще залишилося і принаймні самі не роз давати чужим наших нечисленних скарбів, які ми по несли зі собою у далекий світ. То ж передаваймо їх нашим дітям, а не чужим, для яких вони тільки ще одним засобом комерційности, ориґінальности чи тільки забавою. _ _ нули найвищий рівень. Відтепер себто від 1987 р. розводи будуть зменшуватись до 2000 року. Згідно зі статистикою та передбаченням Нортона багато буде неодружених самітніх осіб. Науковці — статис ти передбачують, що процент зросту неодружених підніметься з 5 процентів до 15. Молоді пари одружуються в старшому віці, як колись, вони закінчують каледж, осягають кар’єру, особисту сильнішу фінансову базу, а тоді щойно одружуються. Ці пари є тоді професійно, економіч но та ментально-емоційно приготовані до подруж нього життя. Нортон доказує, що розводи зменшуються з хронологічним віком молодої пари, тут він виготов ляє певну статистичну формулу а саме: вік подруж жя — менший процент розводу. Жінки тепер одру жуються в 23.3 роки а мужчини 25.8 — це є 2-3 роки пізніше як у попередній декаді. Нортон передбачує, що вік одруження буде під носитись у слідуючих роках. Як повідомляють ’’Вісті з України” ч. 4 з січня 1987 p., у Києві відбулось організаційне засідання республіканської Ради жінок. На ньому обрано пре зидію ради. Головою республіканської Ради жінок обрано заступника Голови Ради Міністрів УРСР М.А. Орлик, заступниками голови — секретаря Укрпро- фради С.С. Євтушенко і ткалю Дарницького шовко вого комбінату 3. І. Ковшову, відповідальним секре тарем — Г.А. Литвинову. В організаційному засіданні республіканської Ради жінок взяли участь: член Політбюро ЦК Ком партії України, Голова Президії Верховної Ради УРСР B.C. Шевченко, кандидат у члени Політбюро, секретар ЦК Компартії України В.А. Івашко. ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1987 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
