Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
АННА МАКСИМОВИЧ ЛАСТІВКИ МОЛЯТЬСЯ С Е С Т Р А М В А С И Л ІЯ Н К А М У 7 5 - Л ІТ Н ІЙ Ю В ІЛ Е Й Коли розквітають бузки і п’яніє у пахощах тра вень, думки ластівками злітають додому, до Зарва- ниці. І тоді душа розколисує колиску щедрого ди тинства. А дитинство це тісно пов’язане із Сестрич ками з Вишнівчика. Так звали їх мої батьки, так з пошаною і любов’ю називали їх селяни. Сестрички жили у манастирі Василіянок. Щоб туди дістатися, треба було пройти стежиною попри ріку Стрипу, перейти по діравому, дерев’яному мос- ті, а тоді доріжкою під горбок, через городи аж до сестерських забудовань. Дітям ходити туди було за боронено. Першою із Сестер Василіянок, яку пригадую, бу ла Мати Наталія. Вона приятелька моєї мами, — як і мама, мала велику побожність до Матері Божої Зар- ваницької. Її іменем батьки назвали мою молодшу сестру. Мама учила нас молитися, а молитися послі довно і витривало, вчила Мати Наталія. І я молилася молитвою ’’Під Твою Милість”, як били громи, і пові тряна труба перелітала понад зарваницьким лісом, молилася "Ангеле Хоронителю”, як індик напушив свої коралі і біг за мною, а радше за моєю червоною спідничкою. У День Першого Святого Причастя я ді стала вервичку. І тоді вагітніли молитви, як назріва ли події. Ми молилися, як польська поліція брала на допити батька, як більшовицькі вояки в’їздили в се ло, як несли селом до церкви чорні домовини невин но помордованих невідомими партизанами селян, і коли востаннє цілували одвірки рідної хати. Як приїздила Мати Ігуменя зі Словіти до Вишнів чика, то найперше приходила до нашої церкви ”на посіщення” до Матері Божої Зарваницької, а тоді складала чемностеву візиту о. парохові, мойому батькові. У неї звисав із шиї на груди на чорній окса митній стяжечці важкий хрест з Розп’ятим Ісусом, а при поясі була причеплена довга вервиця. Ми приги нали одну ніжку, казали Слава Ісусу Христу. Мати Ігуменя гладила дітей по голівках, давала ’’святі” об разочки, і тоді мама замикала двері до їдальні. Ці двері замикали також перед дітьми коли приїздили владики Іван Бучко, Никита Будка, о. ректор Йосиф Сліпий, чи стиґматичка Сестра Міріям ЧСВВ, яку кликали Настунею Волошин. За дверима їдальні скривався для нас таємний, недосяжний світ. Сестер Василіянок шанували всі, бо це ’’божі люди”, і навіть старий жид Абрамко з пошаною ски дав капелюх і здоровив привітом ’’Слава Богу”. Лі том, коли батько їхав з господарями в поле, мама розказувала нам про своє дитинство, про суворий манастир у Підмихайлівцях, про гімназію Сестер Василіянок у Львові, до якої я напевно поїду вчити ся, як виросту. Вечорами при нафтовій лямпі читала нам з дитячих журналів ’’Наш Приятель", чи ’’Дзвіно чок” про Сестер Василіянок за морем, про їхню ди тячу оркестру у Філядельфії в Америці, про сироти- нець. І тоді та Америка виглядала такою дивною, далекою, неймовірною. Восени захристиянка Сестра Меланія робила паперові квіти. З-під її вправних пальців виходили розкішні маки, волошки, шляхетні лілеї і тендітні рожі — це так, щоб прибрати престоли у церкві через зиму, заки розцвітуть квіти у городі на при- ходстві. Мені було дозволено помагати Сестрі. Ми скручували фіолетний папір у кульку величини виноградини і, причепивши до тоненького дротика, мочили в розтопленій ’’каляфонії”. Ягідки блищали. Тоді Сестра пов’язувала їх у Грона, почіпляла зелені листочки і пишалися китиці винограду! Ними при крашувала вона колони головного престола, за якими на червоному оксамиті висіла чудотворна ікона Розп’ятого Ісуса. В Зарваниці був садочок, тоді його називали за- хоронка. Я ходила до захоронки разом із селян ськими дітьми. Нашою вчителькою була Мати Агне- та. Вона вчила нас релігії, доброї поведінки, ми спі вали багато пісень і вчилися ручних вправ на фестин. Фестин переважно відбувався восени, бо тоді була гарна погода. Дуже добре пригадую пісню: Ой поїхав ревуха на море гуляти, перевісив через плечі сагайдак багатий. Грай море, чорне море, біле море, Галаґіґі... Чомусь це галаґіґі нам найбільше сподобалося і ми так голосно співали, що лісом аж луна неслася. За те ми діставали ’’штольверки”, які Сестра купувала в кооперативі по одному Грошові. Мати Агнета вчила нас шанувати Бога і Україну. Після молитви, перед зайняттями ми співали пісню: За Україну, за її волю, За честь, за славу, за народ... На одному фестині мені прийшлося говорити вірш Іванни Савицької: ’’Яка я щаслива, що я укра їнка". В українському народньому вбранні, закоси чена роменами, я гордо виголошувала слова. Опо- даль польський поліцай бив нагайкою по ґлянцова- них чоботах. Йому це зовсім не подобалося, але тер пеливо вислухував, бо він був місцевий, а Сестер Василіянок шанували римокатолицькі селяни і навіть польські священики. Весною Зарваниця купалася в квітах. Цвіли у лісі підсніжники, проліски, синя пшеничка і запашні фіялки. Я бігала з дітьми у ліс, щоб нарвати квітів до Божого Гробу. У їдальні приходства, де під час відпусту обідало не раз близько 100 священиків, сестра Моні- 22 "НАШЕ ЖИТТЯ", ЧЕРВЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
