Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
влади без поняття правопорядку, без витворення поняття вищости закону над державою. У ній розви нулось повновладдя проводу, необмеженої влади вождя — хана чи царя. Та хоч татари залляли Русь, серце її — Київ, а згодом Галич — не отатарились, не оніміли, не пере брали ментальности степу, а залишились вірні ста рій державі, старій суспільності, старим традиціям, хоч як туманного та таки правопорядку. При чому тут Ольга та християнство? Ольга — яку величаємо навіть титулом "рівно апостольної” — зрозуміла потенціял Руси. Вона, донька північного перевізника на малій річці, в глу хому закутку зрозуміла найважливіше в житті — по тенціял душі, вміння прийняти нове, пізнати її, зрозу міти потреби компромісової дії та силу особистої відваги, величну владу особистого рішення. Ми всі знаємо про життя Княгині Ольги, про те як вона помстилась на деревлянах за смерть Ігоря, як допомогла здобути престіл синові. Одначе, нав ряд чи ми задумаємось над тим, що Ольга свідомо вибирала не втерту альтернативу, а нові шляхи, які йшли проти традиції. Могла ж вона залишитись на Волхві, преспокійно перевозячи людей. Могла заку татись жалобою по Ігореві, закриваючи безділля вдовиним горем. І найважливіше, могла вона залишитись вірною своїм прадідівським традиціям, могла шанувати тих богів, яким поклонялись її батьки, яким лишився вір ний її син. Вона, жінка, жрекиня домашнього вогни ща, вона "тиха і голуба пристань” (вживаючи харак теристику Теліги), якій не личить мати свою думку, вона, Ольга, йде наперекір звичаю, бо відчуває, що звичай, який обмежує особистість і стоїть на пере шкоді осягненню правди — це фальшивий звичай. Тому то перевізниця Ольга йде на південь, до Києва, зберігаючи тільки те, що правдиве, і пізнаючи прав ду серед Київської новизни. Вона стає киянкою, ро зуміючи, що правда і велич Руси не лежать у дріб- ничковій приналежності до малих вартостей, а у зрозумінні величі цілости і у вмінні її пізнати. Ольга перша з княжої сім’ї зриває з прадідів ською вірою, зі звичаями предків. Вона має досить відваги, досить сили, досить віри у себе і у свої по гляди, щоб знати де лежить правильний шлях. Нею керує не сліпе прив’язання до минулого, не зідхання за батьківським домом, не туга за втраченим мину лим. Сина вона виховує на завзятого воїна, якому вона передає розуміння і тугу за державною велич чю, за величчю країни, хоч зрозуміння нової віри не вдається їй передати. Ольга охоплює більше як Святослав Завойов ник. Вона розуміє, що звичаїв не викоренити силою, що віри у правду, навіть у християнську правду уто- тожнену з добротою, не можна прищепити силою. Вона подорожує у Візантію, але не підпадає під чар блиску Імперії. Вона приймає нову віру, віру у Бога, якого не знали її батьки, але її не втягає блиск Ім перії у своє нутро. Вона повертається до правдивого дому. Не на північ, де покинула батьківський дім; не на південь, куди син її Святослав Завойовник про бує перенести важіль держави, а у Київ, у серце Руси. Туди вона привозить нову віру, але не накидає її людям. Туди вона привозить нових людей — свя щеників, яких до того часу Русь не знала — але не дає їм влади над населенням. Вони мають можли вість переконувати словом, а не примушувати прий няти ту віру, в правді якої Ольга сама переконалась. Ольга побачила, що треба часу, щоб народ пізнав правду віри, що не у всіх світло розуму в однаковий час розрізає хмару темряви. Ольга зрозуміла що си лою пересудів не розбити. Вона зрозуміла, що прав да остаточно осягає своє. Вона знала що дійсна правда Візантії — християнство, а не скороминуща державна велич, хоч тяжко було тоді передбачити занепад Візантії. Святослав силою не зміг пересунути центру з Києва на південь, не здобув земель ближче Візантії, але і не зумів перетворити поганства на правдиву віру, не вдихнув нового життя у перестарілі звичаї, не утотожнив Перуна і Ладу в уосіблення життя ду ха. Поборола правда, яку пізнала Ольга, християн ство, яке прийняв Володимир для цілої країни. Од наче, де Ольга переконувала, Володимир примушу вав, кидаючи ідолів у прірви і христивши народ. Ольга зуміла пов’язати потреби держави, повіль ність пристосування народу до нової віри, немину чість правди християнства, потребу замінити старі звичаї новим віруванням. Вона зуміла розрізнити ве лич християнства і Грандіозність світської Візантії. Вона пізнала межі традиції і її силу. Вона поєднала віру всесвітньої правди Христової із східньою фор мою її визнавання. Врешті — вона зрозуміла суть християнства — поєднання доброти із правдою та зрозуміння, що у тій правді сила та життя. Вона піз нала, що у християнстві правда, у візантійстві тільки дочасна форма. Як мудра жінка вона прийняла правду, у якій бачила силу держави. Не залишила Ольга свого повчання дітям, не за лишила тестаменту, не залишила кодифікованої правди, ані законів, ані правд віри. Перейшла в іс торію засвідченням свого існування, доказом, що потенціял душі не вгамувати, залишила приклад сво го життя, в якому не боялась нового, в якому розу міла повільність зміни. Своєю постаттю, своїм існу ванням, своїм приняттям християнства стала нам символом, світлою іконою, в якій палає невловний промінь вічности. У тій вічності, у переконанні побі- ди добра, у християнському полученні добра та сили лежить та віра, якої не боялась прийняти най більш видатна з наших предків, Ольга. Її слідами пішли мужі держави, в її тіні розвинулось наше хри стиянство. Що думала Ольга про християнство? Як звичайно, про жінок наші джерела мовчать. Припускаємо елемент віри, бо не маємо причини сумніватись у ньому. Частинно, як і у Володимира, ця віра була також умотивована розумінням, що ста "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1987 З
Page load link
Go to Top