Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МІСЬКА РАТУША — СИТІ ГОЛЛ МАРІЯ голод Дві клепки вгнуті, а по середині грибок. Ця будівля модерна. Майдан, саджавка з водограєм, лавки, квітки, дерева і трава, великий двір мощений. Співає хор якийсь під голим небом, з оркестрою підтупують студенти, маршуюють демонстранти зодягнені чомусь в зелено-пестрі шати. Ніхто так дуже уваги не звертає ані на хор на сцені, ні на оркестру, ні на крикливих демонстрантів. Ліниво простягнувсь бурлака на траві цілуюються закохані якби нікого тут і не бувало, літають голуби і меви, відпочивають байдужі до всього люди. Зате коло станків де продаються кава і ковбаски довжаться черги ніколи ненасичених міщан. ВЕЖА — НАЙВИЩА В СВІТІ Струнка стоїть, висока щей розглядається вокруг: по цей бік озеро глибоке, по той бік місто гомонить. Тут хмародери чешуть небо, там риби косяком пливуть. Шляхи переплітаються мощені, дерева тихе гілля гнуть поміж маленькими хатами. Метушаться в поспіху люди, і поїзди-гадюки приповзають. Авта як іграшки. Навіть тоді, як подолині мряка і дощ і сніговія, золотить сонце шпиль, хоч блискавиці розбиваються об верх. Із збірки ’’Торонто”, яка приготовляється до друку. Коли вже сонце котиться вниз до смугастого го ризонту води, а над верховіттям дубів глибшає синь підвечірнього неба, оживає надбережна променада. Бадьорі, старші панове, відсвіжені пообіднім спочин ком, їдуть роверами і весело здоровкаються, (..ко роткі шорти, по-молодечому розстібнута на грудях сорочка і спортові ’’Адідас” на ногах!). Менш бадьорі, ідуть спацеровим кроком, заклавши руки за спину, (довгі штани, шкарпетки, і на рем’янець сан далі..), задержуються, — жива дискусійна жестику ляція, ось піднесений угору палець довгоносого ма гістра Славка переконливо дзьобає в груди повно- бокого професора (на пенсії!) Маркіяна. Теми є лиш дві, або, — суспільно-політична, (і його мали б ви брати головою?? неможливе, але ж він...”), або — про минуле, бо кожний пише спогади (...що вони знають! за моїх часів, пам’ятаю..”). Пані є усі молоді і засмаглі, у білих штанах, кольорових накидках і тем них окулярах, вони часто і гарно сміються, дзвонять браслетами і пливуть на високих закаблуках. Пані Люна і панна Рома ведуть пухнасто підстрижених песиків, вони, (цебто песики, не пані) бувають аристократично:расові з ’’педіґрі” , менш расові, або зовсім мішані, але зате із гарним ім’ям і цікаво під стрижені. Старших пань немає, є лиш справжні, ав тентичні бабуні. Саме сива добродійка-бабуня зов сім неуспішно заганяє громадку довгоногих малих створінь розсипаних в погоні ’’хованого”. Але скажі мо поправді, хто — коли хотів іти спати у такий мо лодий вакаційний вечір? Лисавий поет Марко, ще недавно розспіваний в елегійних тренах по своїй дружині, веде чорняву Зою і м’яким баритоном на співує нові поетичні строфи. Із закруту вистрілює червона ракета спортового "Порша” , пролітає в бризках сміху і окликах, — дорога молодим!, і вже щезає у сивій темряві. Світяться теплом вікна хат, пливе по росі дзвін кий гомін, десь далеко ритмічно б’є ’’біт” , в придо рожнім домику веде мелодію Гітара, підхоплена піс нею: ’’..червоне — це любо-ов, а чорне, то журба-а...” На силюеті соснового віття зачепився срібний вирізок, густіє білим туманом Чумацький шлях, і нечутно викочуються на поляну неба зоряні колеса Великого Воза. Цього самого, про якого, хтось — комусь давно сказав: ’’..мила, коли б розійшлися на ші життєві дороги, то знай, що в погідну ніч усе зу стрінеться на цьому сузір’ї наша туга..” — ”Ма-аамо!”, гуде молодий басок, ”Ми їдемо до кіна, і вернемося пі-ізно!!”. Розсипаний сміх, тріснули двері, спішні кроки по східцях, шум мотору — спо кійна нічна тиша. В хаті пахне літом. Нагрітим деревом, зіллям і безжурним соняшно-блакитним днем. На веранді, не на ’’порчу”, а саме на правдивій, як колись дома, ве ранді, вікна широко розкриті, пливе вечірня воло гість і запах свіжо скошеної трави, лагідно зако лисує одностайний шум хвиль., ще моргає останнє колесо Великого Воза.. Сплю. 16 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
