Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МІСЬКА РАТУША — СИТІ ГОЛЛ МАРІЯ голод Дві клепки вгнуті, а по середині грибок. Ця будівля модерна. Майдан, саджавка з водограєм, лавки, квітки, дерева і трава, великий двір мощений. Співає хор якийсь під голим небом, з оркестрою підтупують студенти, маршуюють демонстранти зодягнені чомусь в зелено-пестрі шати. Ніхто так дуже уваги не звертає ані на хор на сцені, ні на оркестру, ні на крикливих демонстрантів. Ліниво простягнувсь бурлака на траві цілуюються закохані якби нікого тут і не бувало, літають голуби і меви, відпочивають байдужі до всього люди. Зате коло станків де продаються кава і ковбаски довжаться черги ніколи ненасичених міщан. ВЕЖА — НАЙВИЩА В СВІТІ Струнка стоїть, висока щей розглядається вокруг: по цей бік озеро глибоке, по той бік місто гомонить. Тут хмародери чешуть небо, там риби косяком пливуть. Шляхи переплітаються мощені, дерева тихе гілля гнуть поміж маленькими хатами. Метушаться в поспіху люди, і поїзди-гадюки приповзають. Авта як іграшки. Навіть тоді, як подолині мряка і дощ і сніговія, золотить сонце шпиль, хоч блискавиці розбиваються об верх. Із збірки ’’Торонто”, яка приготовляється до друку. Коли вже сонце котиться вниз до смугастого го ризонту води, а над верховіттям дубів глибшає синь підвечірнього неба, оживає надбережна променада. Бадьорі, старші панове, відсвіжені пообіднім спочин ком, їдуть роверами і весело здоровкаються, (..ко роткі шорти, по-молодечому розстібнута на грудях сорочка і спортові ’’Адідас” на ногах!). Менш бадьорі, ідуть спацеровим кроком, заклавши руки за спину, (довгі штани, шкарпетки, і на рем’янець сан далі..), задержуються, — жива дискусійна жестику ляція, ось піднесений угору палець довгоносого ма гістра Славка переконливо дзьобає в груди повно- бокого професора (на пенсії!) Маркіяна. Теми є лиш дві, або, — суспільно-політична, (і його мали б ви брати головою?? неможливе, але ж він...”), або — про минуле, бо кожний пише спогади (...що вони знають! за моїх часів, пам’ятаю..”). Пані є усі молоді і засмаглі, у білих штанах, кольорових накидках і тем них окулярах, вони часто і гарно сміються, дзвонять браслетами і пливуть на високих закаблуках. Пані Люна і панна Рома ведуть пухнасто підстрижених песиків, вони, (цебто песики, не пані) бувають аристократично:расові з ’’педіґрі” , менш расові, або зовсім мішані, але зате із гарним ім’ям і цікаво під стрижені. Старших пань немає, є лиш справжні, ав тентичні бабуні. Саме сива добродійка-бабуня зов сім неуспішно заганяє громадку довгоногих малих створінь розсипаних в погоні ’’хованого”. Але скажі мо поправді, хто — коли хотів іти спати у такий мо лодий вакаційний вечір? Лисавий поет Марко, ще недавно розспіваний в елегійних тренах по своїй дружині, веде чорняву Зою і м’яким баритоном на співує нові поетичні строфи. Із закруту вистрілює червона ракета спортового "Порша” , пролітає в бризках сміху і окликах, — дорога молодим!, і вже щезає у сивій темряві. Світяться теплом вікна хат, пливе по росі дзвін кий гомін, десь далеко ритмічно б’є ’’біт” , в придо рожнім домику веде мелодію Гітара, підхоплена піс нею: ’’..червоне — це любо-ов, а чорне, то журба-а...” На силюеті соснового віття зачепився срібний вирізок, густіє білим туманом Чумацький шлях, і нечутно викочуються на поляну неба зоряні колеса Великого Воза. Цього самого, про якого, хтось — комусь давно сказав: ’’..мила, коли б розійшлися на ші життєві дороги, то знай, що в погідну ніч усе зу стрінеться на цьому сузір’ї наша туга..” — ”Ма-аамо!”, гуде молодий басок, ”Ми їдемо до кіна, і вернемося пі-ізно!!”. Розсипаний сміх, тріснули двері, спішні кроки по східцях, шум мотору — спо кійна нічна тиша. В хаті пахне літом. Нагрітим деревом, зіллям і безжурним соняшно-блакитним днем. На веранді, не на ’’порчу”, а саме на правдивій, як колись дома, ве ранді, вікна широко розкриті, пливе вечірня воло гість і запах свіжо скошеної трави, лагідно зако лисує одностайний шум хвиль., ще моргає останнє колесо Великого Воза.. Сплю. 16 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
