Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
на ще маленька дівчинка — бавтеся гарно разом! "Маленька дівчинка”, цілком свідома своїх жіночих привілеїв, уже підносить круглу лапку над загроже- ним царством, як червоним викидом летить угору плястикова лопатка і — пац! пац! пац!, падає просто на ясну, круглу голівку. — ”Ма-а-моо...”, жалісний звук гине у срібних во дяних бризках, момент вагання, і — дві ворожі істоти дружньо поринають у розгойданому плесі. Десь біля полудня надходить берегом ’’пан з га лузкою” . Зелені штанці, зелений водний матрац і зе лена, завжди свіжа галузка. ’’Пан з галузкою” напев но неодружений. Він, не поспішаючи, встромлює галузку у пісок, вільно усміхається до людей і со- няшного дня, а опісля, піднявши плоский матрац до пружної, зеленої сили, випливає на ньому у зелений, водяний рейс. Проти білого готелю, там, де берег збігає вниз тінистим яром, розкладена кольоровим вахлярем вакаційна ’’сметанка” , а серед неї — пані меценасова. Біле ’’бікіні” на стрункому, засмаглому тілі (скільки їй років?..), чорнолискуча, по індіянськи сплетена коса з-під білої шапочки кинена через пле че. Лежить у розкішно-лінивій позі на плетеній ле жанці. Кругом — охоронний гурт різного віку чолові ків, бо меценасова приїздить звичайно сама; самі сінька. Лисавий меценас не купається, зрештою, зайнятий професійними справами лиш деколи, су ботніми вечорами, являється при бриджовому сто лику. Зате панове дбайливо опікуються самітною пані. Найкраще вив’язується з цієї вдячної ролі молодий, чорнявий Ромко, який саме м’яким рухом сипле золотий пісок на смаглу стопу меценасової. — ’’..Самітний? Ви його жалуєте??”, — дивується рішучий голос під тінистим деревом. Голос нале жить буйній ростом Катрусі, у якої вправді немає слуху, але зате є "абсолютна пам’ять” . Самітний — малий, непоказний чоловічок у великому, ковбой ському капелюсі, сидить на дерев’яній колоді біля берега і мрійливо глядить у зелений простір. — "Правда, — він тепер спокійний і тихий, але — сьогодні ж не субота і його не "тягне”! — повчально заявляє Катруся. — "Тягне? Що тягне??", хоче знати тоненька, білотіла панна Стефа. Катря міститься вигідніше в півтінні великого ду ба (має алергію до сонця..), і з насолодою смакує власні слова: — "Вони приїздили тут вперше разом, з дружи ною, так, він одружений (нещасна ж вона!) Мешкали у приятелів, он там, у цьому білому домі на горбі. Минув день, два, все гаразд, аж прийшла субота! Знаєте, як це "вікенд”! — з’їхалися друзі, гостина, співи, одним словом — весело, а опісля рішили по купатися, вода ж тут чудова! Ледви прийшли на пляж, (а вода була тоді бурхлива і високі хвилі..) як він, не сказавши ні словечка, скинув сандалі, пере хрестився, і — поплив навпростець! щораз то даль ше і дальше аж зовсім щез з очей. Час минав — а він не вертався. Ясно, що ми всі хвилювалися! Бідна Та мара (це його дружина..) аж умлівала., збіглися люди, подзвонили до прибережної сторожі..” — "Чому?” , не наспіває Стефа. — "Як це — чому?”, обурюється Катря, ’’треба ж рятувати людину! Приїхав моторовий човен, пригна лася поліція, амбулянс ждав біля самих сходів, на віть репортер з готелю прибіг з фільмовою каме рою”... хвилина важенної мовчанки. — ”1 що? що дальше?” — "Минуло півгодини, може довше, вже не тям лю, як серед хвиль показався човен! Друзі потішали нещасну дружину, хоча поправді ніхто і не думав, що його виловлять...”. — ”1 виловили? Потопельника??” Катруся гнівно махнула рукою: — ”А тут хто сидить? Потопельник?? Знайшли його майже дві милі від берега. Плавав собі горілиць серед хвиль, як риба! Мало цього, він ніяк не давав ся рятувати! Пручався, побив одного прибережника, другого вкусив у вухо, ледви привезли зв’язаного, ..забрали на ніч до тюрми, а бідна Тамара мусіла за платити викуп, а який стид?? Він! Що йому!! Горлав на увесь пляж, що він — моряк чорноморської фло ти, що вода — його любка, вона його манить, "тягне” до себе, а тоді як заспівав!! (і де такий голос взявся у малого чоловічка?): — "Грай море, чорне море, гала гі-гі, ге-е-й!” Від цього часу Тамара їде літом на Флориду, а він сюди сам. В суботу його ніхто не займає, а в будні дні він зовсім спокійна людина; от бачите са мі,” — закінчила з полегшею. Пополуднева сонна тиша пливе теплими хвиля ми, дрімають ясні домики в тінях дерев. Духмяно пахне нагріта сонцем лука, десь одностайно бри нить косярка і несміливо відзиваються в траві пільні коники. Білий собака сонно простягнувся під по рогом, не чути перекликів дітей, кольорові намиста пляжових рушників завішені на зелені пополудня, ліниво сохнуть у соняшній тиші. Вакаційна сієста. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1987 15
Page load link
Go to Top