Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРАБАБУНЯ НА КОНВЕНЦІЇ Заворкотіли мотори і літак легко піднявся. Я замкнула очі. Здавалося, що сиджу на твердій дере в’яній лавці третьої кляси галицького поїзду і їду до Львова на Загальний З’їзд Союзу Українок. В ухах одностайна музика залізних коліс, думки летять до маленьких дітей, які лишилися під опікою бабуні, а серце стукоче тремою: це перший раз їду репрезен тувати Філію Союзу Українок і буду здавати звіт — усно — перед цілим Збором, скромний невеликий звіт. Не цілий рік я очолюю Філію, яка, колись дуже діяльна, в останніх роках пережила кризу на тлі осо бистих амбіцій двох надто активних союзянок (ча сом і то стає кризою). Голос польського кондуктора що мав грюкнути залізними дверима і заповісти станцію Брюховичі стає чемний, лагідний і запові дає англійською мовою: "зближаємося до Клів ленду. Прошу замкнути ваші пояси”. Заглядаю у вікно. Зникає білий туман. В долині лискучі стяжки далекобіжних доріг. Чимраз виразніші візерунки ос вітлених будівель міста. Хоч то лише четвер, в готелі вже багато союзя нок. Обступили реєстраційний стіл, старі знайомі ві таються, нові знайомляться, чути обі мови (реєстра цію полагоджують англомовні), дуже вміло, ше лестять чеки і доляри.... Голова і членки конвенційного комітету мають повні руки роботи. Молоді, усміхнені личка, певні себе, вдоволені свідомістю, що потрібні громаді, що виконують корисну роботу. Я гість, без обов’язків, обсервую, подивляю справність і, все думками вер таюся в минуле: 50-55 років назад. Союз Українок в Галичині ріс на моїх очах. В скромній залі Народ ного Дому рік-річно росло число делегаток. Набира ли ширини змісту звіти, появлялися нові бесідниці, між делегатками росло число жінок селянок, які без треми виступили в дискусіях, Ідея Днів Селянки зак- тивізувала ще більше село, росли Кружки С.У. по селах, міцніли Філії, незважаючи на тиск польської поліційної руки. Провід пробивав вікно у широкий світ за границю і кожний новий контакт з діячками чужинецьких жіночих організацій, здобутий чи то особистими знайомствами чи організаційними, ці нився дуже високо. Не уявляли собі колись ”в дома” як зміниться ситуація. На конвенції в Клівленді була присутня п. Мар- гарет Сулліван секретарка Національної Ради Жіно чих Клюбів Америки, а чільні жінки Клівленду запро шувалися самі брати участь в передконвенційній панелі англійською мовою. Заля була виповнена по береги, авдиторія з цікавістю слухала про різні ас пекти і можливості жіночої праці, різні русла, якими жінки можуть впливати на біжучі події і політику мо гутньої Америки. Треба тільки відкрити очі і хотіти. Пухкими килимами входили делегатки у велику залю нарад, а я швидко перетинала ’’Єзуїтський го род”, вдихала запах свіжо вимитих асфальтових ву лиць, в ухах дзвеніли галасливі трамваї, яскраво юр милися перекупки на ринку, ніжно плюскотіли водо граї коло львівського ратуша. По скрипучих сходах вбігаю до великої залі Народного Дому. За прези- діяльним столом пізнаю пань: Олесницьку, Рублеву, метушиться все заабсорбована справами сенаторка О. Кисілевська. Наради ведуть на переміну посол М. Рудницька і О. Шепарович. Енергійний стукіт молот ка привертає мене до дійсности. Увага! Заля завмер ла в мовчанці, коли хорунжі гордо вносили прапори округ, а за ними входили достойно: Голова і члени головної управи, всі міністри, генерали Союзу Украї нок Америки. "Таж це ціла армія” — шепнула моя су сідка, а я нишком обтерла сльозу. За президіяльним столом міняються голови конвенційного комітету, предсідниця конвенції, почесні голови і почесні члени. Шукаю очима по залі знайомих з-перед півстоліття. Та дарма! Заля мерехтить модерними строями, вибагливими вишив ками, молоді обличчя мішаються з чепурними зачіс ками сивіючих бабунь. О, яка здорова і гарна україн ська жінка. А все таки на святковім полуденку я стрічаю знайому з-перед півстоліття, працівницю канцелярії Союзу Українок у Львові. "Чи ви приїхали ровером” — питає мене, пригадуючи, як я не раз "паркувала" свій ровер за канапою елегантної канцелярії Центра лі. Ровер був тоді нашим економічним способом ко мунікації. Ми пустили сльозу, згадуючи минуле, і з гордістю дивилися на наших дочок і внучок, радію чи їх громадським наставленням. Численні панелі і дискусії, багатство зацікав лень, обсяг праці, величина бюджету запаморочили мою стару голову, що думає ще категоріями галиць кої, провінціяльної "діячки” . Внучка пропонує від провадити мене до кімнати, та я, захоплена нара дами, забуваю за лікарські доручення. Порівнюю допомогу Бразілії і колись щорічну збірку "Брат бра тові” або дивлюся на довгу чергу перед мікрофоном охочих дискутувати і пригадую подію на жіночих зборах у місті С. в яких я вперше брала участь. Після доповіді голова відкрила дискусію, і ніхто з присут- них не брав слова. Голова Філії, жінка адвоката, звернулася тихцем до помічника свого чоловіка: 10 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
