Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПРАБАБУНЯ НА КОНВЕНЦІЇ Заворкотіли мотори і літак легко піднявся. Я замкнула очі. Здавалося, що сиджу на твердій дере в’яній лавці третьої кляси галицького поїзду і їду до Львова на Загальний З’їзд Союзу Українок. В ухах одностайна музика залізних коліс, думки летять до маленьких дітей, які лишилися під опікою бабуні, а серце стукоче тремою: це перший раз їду репрезен тувати Філію Союзу Українок і буду здавати звіт — усно — перед цілим Збором, скромний невеликий звіт. Не цілий рік я очолюю Філію, яка, колись дуже діяльна, в останніх роках пережила кризу на тлі осо бистих амбіцій двох надто активних союзянок (ча сом і то стає кризою). Голос польського кондуктора що мав грюкнути залізними дверима і заповісти станцію Брюховичі стає чемний, лагідний і запові дає англійською мовою: "зближаємося до Клів ленду. Прошу замкнути ваші пояси”. Заглядаю у вікно. Зникає білий туман. В долині лискучі стяжки далекобіжних доріг. Чимраз виразніші візерунки ос вітлених будівель міста. Хоч то лише четвер, в готелі вже багато союзя нок. Обступили реєстраційний стіл, старі знайомі ві таються, нові знайомляться, чути обі мови (реєстра цію полагоджують англомовні), дуже вміло, ше лестять чеки і доляри.... Голова і членки конвенційного комітету мають повні руки роботи. Молоді, усміхнені личка, певні себе, вдоволені свідомістю, що потрібні громаді, що виконують корисну роботу. Я гість, без обов’язків, обсервую, подивляю справність і, все думками вер таюся в минуле: 50-55 років назад. Союз Українок в Галичині ріс на моїх очах. В скромній залі Народ ного Дому рік-річно росло число делегаток. Набира ли ширини змісту звіти, появлялися нові бесідниці, між делегатками росло число жінок селянок, які без треми виступили в дискусіях, Ідея Днів Селянки зак- тивізувала ще більше село, росли Кружки С.У. по селах, міцніли Філії, незважаючи на тиск польської поліційної руки. Провід пробивав вікно у широкий світ за границю і кожний новий контакт з діячками чужинецьких жіночих організацій, здобутий чи то особистими знайомствами чи організаційними, ці нився дуже високо. Не уявляли собі колись ”в дома” як зміниться ситуація. На конвенції в Клівленді була присутня п. Мар- гарет Сулліван секретарка Національної Ради Жіно чих Клюбів Америки, а чільні жінки Клівленду запро шувалися самі брати участь в передконвенційній панелі англійською мовою. Заля була виповнена по береги, авдиторія з цікавістю слухала про різні ас пекти і можливості жіночої праці, різні русла, якими жінки можуть впливати на біжучі події і політику мо гутньої Америки. Треба тільки відкрити очі і хотіти. Пухкими килимами входили делегатки у велику залю нарад, а я швидко перетинала ’’Єзуїтський го род”, вдихала запах свіжо вимитих асфальтових ву лиць, в ухах дзвеніли галасливі трамваї, яскраво юр милися перекупки на ринку, ніжно плюскотіли водо граї коло львівського ратуша. По скрипучих сходах вбігаю до великої залі Народного Дому. За прези- діяльним столом пізнаю пань: Олесницьку, Рублеву, метушиться все заабсорбована справами сенаторка О. Кисілевська. Наради ведуть на переміну посол М. Рудницька і О. Шепарович. Енергійний стукіт молот ка привертає мене до дійсности. Увага! Заля завмер ла в мовчанці, коли хорунжі гордо вносили прапори округ, а за ними входили достойно: Голова і члени головної управи, всі міністри, генерали Союзу Украї нок Америки. "Таж це ціла армія” — шепнула моя су сідка, а я нишком обтерла сльозу. За президіяльним столом міняються голови конвенційного комітету, предсідниця конвенції, почесні голови і почесні члени. Шукаю очима по залі знайомих з-перед півстоліття. Та дарма! Заля мерехтить модерними строями, вибагливими вишив ками, молоді обличчя мішаються з чепурними зачіс ками сивіючих бабунь. О, яка здорова і гарна україн ська жінка. А все таки на святковім полуденку я стрічаю знайому з-перед півстоліття, працівницю канцелярії Союзу Українок у Львові. "Чи ви приїхали ровером” — питає мене, пригадуючи, як я не раз "паркувала" свій ровер за канапою елегантної канцелярії Центра лі. Ровер був тоді нашим економічним способом ко мунікації. Ми пустили сльозу, згадуючи минуле, і з гордістю дивилися на наших дочок і внучок, радію чи їх громадським наставленням. Численні панелі і дискусії, багатство зацікав лень, обсяг праці, величина бюджету запаморочили мою стару голову, що думає ще категоріями галиць кої, провінціяльної "діячки” . Внучка пропонує від провадити мене до кімнати, та я, захоплена нара дами, забуваю за лікарські доручення. Порівнюю допомогу Бразілії і колись щорічну збірку "Брат бра тові” або дивлюся на довгу чергу перед мікрофоном охочих дискутувати і пригадую подію на жіночих зборах у місті С. в яких я вперше брала участь. Після доповіді голова відкрила дискусію, і ніхто з присут- них не брав слова. Голова Філії, жінка адвоката, звернулася тихцем до помічника свого чоловіка: 10 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
