Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тина совєтського війська з голосним веселим мар шем. Історична подія: зустріч двох союзників, двох приятелів — червоного й брунатного! Кати україн ського народу подали собі руки на обездоленій ук раїнській землі... А ми стояли мов укопані. Німці свід ки нового поневолення. І знов нове видовище бачимо: з села Вільхівці з хоругвами йдуть люди назустріч новим гнобителям. Хлібом і сіллю вітають нових катів. О, народе, безталанний вічний рабе! Ще гно бителі в село не зайшли, а ти вже спину гнеш... Гірка доба почалася. Німці звоями кільчастого дроту та залізними шарогами протягнули границю вздовж Сяну, загородили пасовисько вздовж річки, а в гарному палаці отаборилась погранична сторожа. Часто вночі на Сяну чулися крики і постріли. То втікачі пробували перейти границю. Багатьом пощас тило, а немало загинуло від куль совєтських погра- ничників. Мешканці села з тривогою спостерігали життя на протилежному боці. Було видно, з якимсь пос піхом вирубували ліси, щоденно вивозили кудись дерева. Знову в деяких місцях під лісом відгороджу валися високою загорожею з дощок і щось туди звозили. Чути було ніби невпинний брязкіт заліза. Рік 1941, субота 22 червня Якесь піднесення серед німців і незвичайний рух. Придивляються до граничної загорожі. Що діється, ніхто не знає. Аж один сказав в секреті: ”Цеї ночі ми йдемо вперед на руського”. Той секрет як чума об летів село. Ніхто не лягав спати. Пакуються на всякий випадок. Над ранок почули невпинне гудіння літаків, гуркіт тяжкої артилерії. Незабаром дізналися, що німці прорвалися далеко за Сяном в менш гористім місці й зайшли совєтським військом несподівано зза ду. Згодом ми побачили таємницю загорожі на тому боці під лісом. То були кольосальні бетонові бун- кри зі щілинами на дула гармат, з яких не встигли випустити жодного стрілу. Виходило, — союзники не довіряли один другому. Німці ці бункри пороз саджували разом з залогою, яка не зуміла втекти. Селяни зраділи, що гранична сторожа вийшла з села і пасовисько біля Сяну стало вільне. Однак, недовго було тої надії. Німці вимагали тепер ще більше від селян. Наказували солтисові скільки лю дей має вислати до Німеччини, скільки худоби, зерна, паші, молока, яєць треба здати. Не було краю тим гра бункам. Рік 1941, ЗО червня Несподівано прилинула вістка, що у Львові про голошено Самостійну Україну. Радість, а разом з тим недовір’я. Тяжко людям було дізнатися що коїться. Ніхто не міг відповісти на питання: чи то українське військо зайняло Львів? Чи німці самі залишили місто? Чи ще далі вони у Львові? Якщо так, то де Україна? За декілька тижнів все примовкло. Занадто жорстока була дійсність. В селі голод, холод, нестатки. Брак взуття, одежі та інших потрібних речей. Крамниці лише ”Нур фір дойче”. За якусь кількість збіжжя чи худоби давали купони на взуття чи матеріял, але цього було так мало. А багато було й таких, що вже не мали що здавати, то тяжко бідували. В будинках збанкрутованої фірми целюльози німці зробили ґетто для жидів. Якийсь час водили їх працювати на Сян, каміння з води витягати. Нас тали дні загального страху. Ворог залізним п’ясту- ком тис на життя всіх мешканців села. Вночі лунали крики, постріли. То Гестапо привозило арештованих і там у гайку біля Сяну бідаки копали для себе яму і лягали в могилу, постріляни німецькими садистами. Скільки батьків приходило зі слізьми на очах шукати синів. Село пустошіло, повільно завмирало. Молоді майже не було. Кожного з них стрінула різна доля: три пішли на Україну з ОУН, і слід по них загинув. Один служив поліцаєм у Львові, Чотири подалися до українського підпільного війська. Трьох арешту вало Гестапо, згинули в концентраційному таборі. Троє зникли з села потиху, а всі догадувались, що вони в партизанці. Чотирнадцять дівчат і восьмеро хлопців ви слано на примусові роботи до Німеччини. Зосталися в селі старі, діти, підлітки і хворі. Та незабаром стали забирати і підлітків до робочої бригади і під охороною водили їх на працю. Одного шістнадцяти літнього замордували в пивниці залізничної станції. Під час обідньої перерви взяв з вагону пару карто- пель і поклав на вогонь, при якому грілися. За це загинув у муках. Іншого збили до непритомности, за якийсь час помер. Одного скатували на очах матері, відтак прив’язали до воза, на якому приїхали. Біг за возом, як довго міг, тоді сунувся за возом. Ніхто більше про нього не чув. Тихий плач і ридання, таким було щоденне життя мешканців села. Та стало ще гірше, коли німці відсту пили і лінія фронту наблизилась до колишнього кордону на ріці Сян. Через річку переходили різні неокреслені банди, нападали на мешканців і грабу вали все, що ще було до грабування. Селяни держали коней в заломах гір біля річки Ослави. Це було єдине безпечне місце, там і ночу вали. Німці згодом стали забирати всіх, хто їм в руки попався, копати окопи. Знову вздовж Сяну робили оборонну лінію. Фронт швидко наближався. Земля дудніла, здри галася від тяжкої артилерії. У вечорі з-за високі гори та густі ліси продирались заграви пожеж, які відблис ками палали на темному небосході. Село опинилося в оточенні воєнних дій. Тікати чи ховатися нікуди. Лю ди копали на городах ями, щоб там ховатись під час сильних перестрілювань. Рік 1944, місяць липень Збіжжя доспіли, надійшли жнива, але страшно Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
