Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СРІБНА ІКОНА ХРИСТЯ НАВРОЦЬКА Пані Ірена залюбки ходила на проходи. Брала свою доню за руку та обі мандрували. В містечку Миколаєві над Дністром було куди мандрувати. Чомусь Миколаїв нази вався ’’над Дністром”, а Дністер був аж три кілометри від міста. Найкращий прохід був у напрямі славного села Верень. Славне воно тим, що гетьман Хмельницький спочивав у ньому в дорозі на Львів. Спочивав він, як казали старі лю ди в селі, біля маленької церковці, яка ще стояла і в якій відправляв о. Іван Михайлів Богослуження. Сходи на хори тріщали при кожному кроці, а як віяв вітер здавалося, що церковця розлетиться. Біля церковці рісвелетенський дуб, щоб обняти його пень, треба було кількох здорових ґаздів. На корі дуба був прямокутний знак. Казали, що котрийсь з козаків витяв кусок кори, щоб зробити коробку на ягоди, але Гетьман казав йому одразу приложити його назад. Тільки знак залишився. По дорозі з Миколаєва до Вереня був шпильковий ліс, дуже пахучий, у якому було багато грибів, але пані Ірена любила збирати тільки рижики на квашення. На вулиці, якою виходилося з міста був досить вели кий дім, в якому жили старенькі люди. Переходячи біля нього можна було бачити в одному з вікон стареньку пані, яка завжди оглядала прохожих. І так одного пополудня почувши українську мову, якою говорила пані Ірена зі своєю донею, старенька пані загово рила: ”Я з України, з Києва де я родилася, хоч я полька”. І так почалося знайомство з пані Каліноскою, а згодом приязнь її з пані Іреною, яка її відвідувала та слухала ціка вих оповідань про Україну. Пані Ірена приносила домашнє печиво чи овочі, які старенька любила. Одного разу пані Каліноска дала пані Ірені рушник, ка жучи: ”Ви будете ним дорожити”. Рушник був вишиваний дрібнесенькими хрестиками, з одного кінця Тарас Бульба зі своїм сином, а з другого — сватання, де дівчина стояла біля печі. Пані Капіноска казала, що так бувало, що завсти- джена дівчина лупала вапно з печі. Цей рушник був дорогоцінний, але на жаль вкрали його у пані Ірени з іншими вартісними вишивками. За якийсь час не бупо у вікні пані Каліноскої і пані Іре на запитала в заряді старечого дому, що з нею сталося. ’’Перевезли до Львова, до дому для невилікувальних па цієнтів” — була скора відповідь. При першій поїздці до Львова, куди пані Ірена їздила часто, бо там жила її мама і ціла родина, відшукала цей дім, де була приміщена пані Ка ліноска. Він був при вулиці Театинській або Замковій, ото чений чудовим городом і провадили його якісь польські монахині. Пані Каліноска невимовно втішилася, побачивши пані Ірену з донею. Плакала зі зворушення, що її не забули. Вони були єдиними знайомими, які нагадували їй Україну, бо нікого на світі не мала. При одних відвідинах пані Каліноска сказала: ”у мене є срібна ікона, хочу її Вам залишити, за Ваше добре серце до мене.” Багато ще разів заходила пані Ірена до старенької, а доня знайшла теж когось, що припав до її серця. Це була 16-літня, спараліжована дівчина. Одного осіннього дня знов приїхала пані Ірена до Львова, пішла до пані Каліноскої, але її вже не застала, померла два тижні тому. Пані Ірена спитала, чи Покійна залишила щось для неї. ”Ні” — була коротка відповідь, і ікона з України залиши лася у польських монахинь. 103-РІЧНІ БЛИЗНЮЧКИ Статистика подає, що пара близнюків, яка до живає до 100 літ є одна на 850 мільйонів. В місцевості Дентов, Норт Каролайна в старечо му домі живуть дві сестри-близнючки, які дожили 103 років. Це найстарші близнюки в Америці. Сидять собі обидві у своїх кріслах на колесах, чистенькі ста- рушки з маленькими поораними обличчями, усміха ються і жують Гуму та радо позують фотографам. Одна з сестер, Меґґі, не любить, коли її питають скільки їй років. ”Я не маю 103 роки” — бурмотить, незважаючи на те, що їхні народини вписані в славну книгу світо вих рекордів. Від 13-го січня, як закінчили 103 роки, увага мідії є звернена на них як на якусь королівську пару. Президент Реґен післав їм побажання. 6-літні близнюки з Індіяни написали, що вони народжені того самого дня. З різних сторін приходили листи навіть зі Швеції та Німеччини. Очевидно Голівуд показав теж своє зацікав лення. Джані Карсон хотів, щоб вони прилетіли до Каліфорнії на його програму, але резолютна Меґґі сказала: ”я не сідаю на жадний літак. Якби Бог хотів, щоб люди літали, був би дав їм крила”. Друга сестра, Алі, бере речі філософічно: ”я жи ву так довго, бо Бог так хоче”, а Меґґі додає: ”а я не знаю чому я так довго живу”. Сестри народжені 13 січня 1884 p.,наймолодші в родині з 9-ти дітей. Ви росли на 100-акровій фармі. Ходили пішки понад милю до школи і теж в неділю до костьола. Пережи ли 19 президентів, 27 Губернаторів свого стейту, ба чили ’’народини” телебачення, літаків атомової енергії та професійних жінок. Вони мають свою думку про політику: ”я репуб- ликанка” — каже Алі, ”я також” притакує Меґґі. Коли вони довідались, що будуть відзначати день їхніх 103 народин сказали: "ми не хочемо, щоби на свят куваннях були демократи.” Для сестер родина є дуже важливою, а є їх 150 осіб. Меґґі мала 9 дітей, 18 внуків, 31 правнуків і 11 пра-правнуків. Алі мала 11 дітей, з яких 9 ще живе, ЗО внуків, 59 правнуків і 20 праправнуків. Вона знає своїх внуків по імені. Маючи по 103 роки, вони є радістю для родин і для чужих своїми лагідними вдачами та пам’яттю. Алі каже: ”я маю добру пам’ять, але часом не можу собі дечого пригадати”. Бачимо, що вік людини продовжений, і коли хто здоровий, може жити 103 роки і більше. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1987 25
Page load link
Go to Top