Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Зіновій Красівський із дружиною Оленкою Антонів Zinovij Krasivskij with his wife, Oienka Antoniw. я так уж е задоволений. Проблеми оточили мене, як старці з торбами — ні заховатися від них, ні здихатися. Вони зажерливо кричать, а мені кор тить сказати, як за старих часів: Нате, їжте мене!’’. І вони — в особі певних органів — таки з’їли. Підпис Зіновія під цим останнім листом — іні- ціялами З.К. — виявився символічним: його без суду і без слідства повезли до концтабору на 8 місяців, — він став зеком — а звідти на 5 років на заслання за Урал, у селище Луговской серед тайги. Листи Айріс Акагоші і її товаришок були віконцем у світ, промін чиком, що не давав згаснути надії. Чотири роки тому, в серпні 1983 року, газета ’’Вашінґтон Пост” опублікувала уривки з листів Зеня і його дружини Оленки — публікація невеликої частини листів зайняла півтори газетних сторінки**. Життя Зіновія в ці роки не було таким спокійним, як його адресатки: відбувши останнє ув’язнення в 1985 році, він пережив біду, яка слабшу духом людину могла остаточно звалити: 2 лютого 1986 року на йо го очах трагічно загинула кохана дружина, рідкісна усмішка його скупої долі Оленка Антонів. Світ втратив для нього всі барви, але не позбавив обов’язків — жити, дбати про когось, виконувати своє людське призначення на цій землі творити добро ближнім. Айріс була далеко. Дізнавшись про її хворобу, Зіновій писав 10 лип ня ц.р.: "Дорога люба Айріс! Я страшенно жалію, що не можу конкретно поділити твоїх страждань. Хай би я взяв їх на себе, а ти знову писала б мені листи і я тримався б за них, як за надійну дошку порятун ку. ... М іж нами велика відстань, і мене бере страх, що моя духовна енерґія розсіється і не досягне ме ти. Але все одно — всі ці дні я концентрую свою увагу на тобі і уповаю на Бога”. Цей лист не застав уже Айріс живою. В доброму серці Зіновія виникне ще одна глибока рана. А невмирущим пам’ятником щедрій душею Айріс буде приклад цієї щедрости для інших. Пам’ятником будуть листи до неї від Зіновія Красівського і його дружини Оленки, дбайливо зібрані і збережені для інших — живих. Пам’ятником Айріс Акагоші будуть слова Зіновія з його останнього листа, який вже не застав адресата: ’’Скажу тобі по правді, що ти для мене ніколи не було земною, а високим даром небес, тою зіркою, в якій сконцентрувалися гуманістичні ідеї людськости, до яких завжди було розположене моє серце. Я тішився тобою як одкровенням, і ти завжди вміла знайти слова, які бадьорили мене і скріплювали мою віру’’. ** В наступних числах "Нашого Життя" в англомовній частині плянуемо помістити враз із коротким вступом- поясненням, деякі листи Зіновія Красівського до Айріс Акагоші, користуючись перекладами, які були поміщені у "Вашінґтон Пост". Зіновій Красівський Zinovij Krasivskij НАШЕ ЖИТТЯ", ВЕРЕСЕНЬ 1987 19
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
