Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛЮБОВ ДРАЖЕВСЬКА ЯК Я ВЧИЛАСЬ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В газеті "Українські В істі", що виходила в Новому Ульмі, 1948 р. був надрукований мій спогад про зна йомство в 1930-их роках з Д ороті Меленевською т а її синами, які приїхали з Англії до Харкова. Тоді я не назвала їхнього прізвища з обережности. Проминуло майже 40 років і тепер можна ска зати, що Д ороті була дружиною Маріяна Меленев- ського. Енциклопедія Українознавства пише про нього таке: "Меленевський (псевд. Басок, Гилька й ін.) Маріян, народжений 1878 p., політичний діяч із спольщеної шляхетської родини в Таращанському п о в іті (Київщина), член РУП, пізніше один з заснов ників ’’Спілки" рос. соц. дем. партії, 1914-1917 член президії Союзу Визволення України". Мене часто питають, де я навчилась говорити по-англійському. Як я відповідаю ”ще дома”, то зав жди стають переді мною круглі голубі очі моєї вчи тельки Дороті. Я пам’ятаю першу зустріч з Дороті. То було в Харкові, голодної і холодної осени 1930 p.. Мені переказав один знайомий, що недавно до Харкова прибула англійка і шукає вчительки української мови в обмін на лекції англійської мови. Маленька, з наївними голубими очима, сиділа Дороті за столом не дуже чистої кімнати готелю на Катеринославській вулиці. Два хлопчики 13-15 років читали за тим же столом. ’’Добрідень” — сказала вона. То було одно з кількох слів, що вміла по-українському. Я з трудом ліпила англійські речення, бо перед тим з рік брала лекції англійської мови. — Я така втомлена сьогодні, що мені трудно по чати лекцію, — сказала Дороті по-англійському. — Але прошу вас, напишіть для мене ... — і тут вона сказала слово ’’Application” — еплікейшен, якого не було в моєму лексиконі, набраному з підручника Берліца. Ми відшукали в словнику, що то значить ’’заява”. Також за допомогою словника ми знайшли слова ’’тюрма” і ’’побачення”, а далі я написала по- українському заяву з проханням дозволити Дороті побачення з заарештованим чоловіком. — Уже два місяці він заарештований, а я не знаю за що! Всі троє були такі смутні, такі безпомічно-голу боокі, що хвиля гострого жалю піднялась у моїй душі, уже досить загартованій арештами друзів та близьких. Другого дня я прийшла давати лекцію україн ської мови. Дороті уже знала літери і з трудом чи тала. Вона сказала, що їй здається — кращою мето дою буде читання художніх творів, а потім вона учи- тиме граматику і слова. І тепер стоїть у моїй голові перше речення з опо відання Коцюбинського ’’Сміх” , далі якого ми з До роті ніколи не пішли. ’’Бліда, невиспана пані Наталя...” Слово ’’невиспана” Дороті завжди читала з наго лосом на передостанньому складі, скільки я її не по правляла. Ми детально розібрали всі слова і кілька разів прочитали це речення і Дороті сказала, що вона дуже втомлена. Вона викладала англійську лі тературу на курсах чужоземних мов, крім того, дава ла лекції аспірантам і дійсно була бліда і виснажена. — Ви знате, — сказала вона. — Ми приїхали сюди, щоб допомогти будувати со ц іа л ізм , але то так трудно тут... Я думаю, що то дурне непорозуміння, що мій чоловік заарештований. Він надзвичайно чес на і порядна людина, його скоро випустять. І далі нічого не вийшло з лекції української мови, бо Дороті завжди була перевтомлена. Але я говорити англійською мовою навчилась дуже скоро. Дороті і хлопчики тяглися до мене як плющ до дуба, розповідали про всі свої нещастя, а я їм писала безконечні заяви до влади. Через кілька днів я вже знала всю історію голу боокої родини. То є історія молодого українця-со- ціяліста, активного учасника запільного революцій ного руху на початку нашого століття. Далі він був змушений іти на еміґрацію, об’їздив усю Европу, а в Англії закохався в шістнадцятирічну Дороті. ’’Жахли вий руський” — сказала мати, але Дороті вийшла за між без дозволу батьків. Подружжя жило в Лондоні, а хлопці народились у Відні, де під час імперіяліс- тичної війни батько пробував зробити новий крок для визволення України. В 1918 р. вся сім’я опини лася в Києві та хвиля поразки знову викинула їх у Лондон. В 1930 р. вони надумали знову їхати на Україну ’’будувати с о ц іа л із м ” . — І ви тепер теж член партії? — спитала я. — Ні, дивна річ, тут не признали, що я комуніст ка. У нас не треба було бути членом партії, я просто сказала, що я комуністка і все. Тут усе якось по-інак шому. Так, усе було інакше. Настала холодна зима. До роті продовжувала носити передачі, чоловікові, по бачення їм не давали. Я допомогла їй знайти приватну кімнату в тому будинку, де сама жила, і ми почали бачитися ще час тіше. Мати й сини почали більше розуміти українську та російську мови, щільніше стикатися з життям. — Тут люди більше говорять по-російському — сказала якось Дороті. — Дивно, це ж столиця Украї ни. Старий знайомий ще з часів Відня, українець-ко- муніст порадив віддати хлопця до фабзавучу, щоб він швидше знайомився з робітничим оточенням і набував пролетарської ідеології. Молодшого віддати до семирічки. Минали місяці, а батько все був у тюрмі. Прий шла весна з знаменитим харківським чорноземним болотом, а черевики усім розсипалися, на нові заро бітків не вистарчало.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
