Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛЮБОВ ДРАЖЕВСЬКА ЯК Я ВЧИЛАСЬ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В газеті "Українські В істі", що виходила в Новому Ульмі, 1948 р. був надрукований мій спогад про зна йомство в 1930-их роках з Д ороті Меленевською т а її синами, які приїхали з Англії до Харкова. Тоді я не назвала їхнього прізвища з обережности. Проминуло майже 40 років і тепер можна ска зати, що Д ороті була дружиною Маріяна Меленев- ського. Енциклопедія Українознавства пише про нього таке: "Меленевський (псевд. Басок, Гилька й ін.) Маріян, народжений 1878 p., політичний діяч із спольщеної шляхетської родини в Таращанському п о в іті (Київщина), член РУП, пізніше один з заснов ників ’’Спілки" рос. соц. дем. партії, 1914-1917 член президії Союзу Визволення України". Мене часто питають, де я навчилась говорити по-англійському. Як я відповідаю ”ще дома”, то зав жди стають переді мною круглі голубі очі моєї вчи тельки Дороті. Я пам’ятаю першу зустріч з Дороті. То було в Харкові, голодної і холодної осени 1930 p.. Мені переказав один знайомий, що недавно до Харкова прибула англійка і шукає вчительки української мови в обмін на лекції англійської мови. Маленька, з наївними голубими очима, сиділа Дороті за столом не дуже чистої кімнати готелю на Катеринославській вулиці. Два хлопчики 13-15 років читали за тим же столом. ’’Добрідень” — сказала вона. То було одно з кількох слів, що вміла по-українському. Я з трудом ліпила англійські речення, бо перед тим з рік брала лекції англійської мови. — Я така втомлена сьогодні, що мені трудно по чати лекцію, — сказала Дороті по-англійському. — Але прошу вас, напишіть для мене ... — і тут вона сказала слово ’’Application” — еплікейшен, якого не було в моєму лексиконі, набраному з підручника Берліца. Ми відшукали в словнику, що то значить ’’заява”. Також за допомогою словника ми знайшли слова ’’тюрма” і ’’побачення”, а далі я написала по- українському заяву з проханням дозволити Дороті побачення з заарештованим чоловіком. — Уже два місяці він заарештований, а я не знаю за що! Всі троє були такі смутні, такі безпомічно-голу боокі, що хвиля гострого жалю піднялась у моїй душі, уже досить загартованій арештами друзів та близьких. Другого дня я прийшла давати лекцію україн ської мови. Дороті уже знала літери і з трудом чи тала. Вона сказала, що їй здається — кращою мето дою буде читання художніх творів, а потім вона учи- тиме граматику і слова. І тепер стоїть у моїй голові перше речення з опо відання Коцюбинського ’’Сміх” , далі якого ми з До роті ніколи не пішли. ’’Бліда, невиспана пані Наталя...” Слово ’’невиспана” Дороті завжди читала з наго лосом на передостанньому складі, скільки я її не по правляла. Ми детально розібрали всі слова і кілька разів прочитали це речення і Дороті сказала, що вона дуже втомлена. Вона викладала англійську лі тературу на курсах чужоземних мов, крім того, дава ла лекції аспірантам і дійсно була бліда і виснажена. — Ви знате, — сказала вона. — Ми приїхали сюди, щоб допомогти будувати со ц іа л ізм , але то так трудно тут... Я думаю, що то дурне непорозуміння, що мій чоловік заарештований. Він надзвичайно чес на і порядна людина, його скоро випустять. І далі нічого не вийшло з лекції української мови, бо Дороті завжди була перевтомлена. Але я говорити англійською мовою навчилась дуже скоро. Дороті і хлопчики тяглися до мене як плющ до дуба, розповідали про всі свої нещастя, а я їм писала безконечні заяви до влади. Через кілька днів я вже знала всю історію голу боокої родини. То є історія молодого українця-со- ціяліста, активного учасника запільного революцій ного руху на початку нашого століття. Далі він був змушений іти на еміґрацію, об’їздив усю Европу, а в Англії закохався в шістнадцятирічну Дороті. ’’Жахли вий руський” — сказала мати, але Дороті вийшла за між без дозволу батьків. Подружжя жило в Лондоні, а хлопці народились у Відні, де під час імперіяліс- тичної війни батько пробував зробити новий крок для визволення України. В 1918 р. вся сім’я опини лася в Києві та хвиля поразки знову викинула їх у Лондон. В 1930 р. вони надумали знову їхати на Україну ’’будувати с о ц іа л із м ” . — І ви тепер теж член партії? — спитала я. — Ні, дивна річ, тут не признали, що я комуніст ка. У нас не треба було бути членом партії, я просто сказала, що я комуністка і все. Тут усе якось по-інак шому. Так, усе було інакше. Настала холодна зима. До роті продовжувала носити передачі, чоловікові, по бачення їм не давали. Я допомогла їй знайти приватну кімнату в тому будинку, де сама жила, і ми почали бачитися ще час тіше. Мати й сини почали більше розуміти українську та російську мови, щільніше стикатися з життям. — Тут люди більше говорять по-російському — сказала якось Дороті. — Дивно, це ж столиця Украї ни. Старий знайомий ще з часів Відня, українець-ко- муніст порадив віддати хлопця до фабзавучу, щоб він швидше знайомився з робітничим оточенням і набував пролетарської ідеології. Молодшого віддати до семирічки. Минали місяці, а батько все був у тюрмі. Прий шла весна з знаменитим харківським чорноземним болотом, а черевики усім розсипалися, на нові заро бітків не вистарчало.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
