Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Був це час моєї ранньої про весни, коли із сторінок шкільної книжки повіяло на мене екзоти кою чужої леґенди, і я, заблука- нець здалека, збиралася прийняти її довірливо за свою власну, як птах без роду, що криє голову під стрічне насторошене крило. Мрій ливий, веселий дітвак, я прогай нувала тепер розтратно кожний святковий день, — як привороже на, шукала оцеї леґенди в під земеллях Вавелів та Скалок. Або ж передімною, що ходила тільки танком, як мавка, не було цілої вічности соняшних розигрів серед зелені, краси темнозолотих, з рубіновими іскрами, світильни ків на галуззі каштанів? Молодих струмків між синьозорих незабу- дьок? Русих моїх кіс, що не зі труться ніколи — вони ж чарують прохожих? Я не знала ще тоді нічого про неповторність днів і годин, даро ваних омані. Як же палко, мало не хижо, в невідпертому, підсвідомому тяго- тінні до чарів Давнини, я розгля дала в мрячних навах спатиновані вітражі, чорні, кривавочервоні й золоті ікони, полинялий шовк риз і срібло святих ракв!.. З якою ж жагою хотіла я там чогось, конеч ного, й не осягала! Кожний раз по верталась я голіруч з оцих моїх дивоглядних прощ, — не знала та кої простої речі, що мої рідні ду хові джерела били в далеких лі сах. Одне було певне: нерозуміння себе самої наводило на мене мо менти остраху, що все це — таїна, недоброзичлива, не сприятлива життю, може моєму зокрема? В дійсності ж, серце малої мандрівниці, що поквапно переда вала замковим краківським Харо- нам оболь, призначений на ласо щі, те серце, із сумовито зведе ними брівми, опанцирювала твер да окремішність, неперекупне по чуття виключности, до якого не було воріт. Таким робом, з оцих моїх упертих ходів за спонуками, від яких вище будня палали б думки, лишався тільки чисто зовнішний бік вражінь. Це було зовсім мало, то ж із марним хісном просліджу- вала я на вшпиньках чорно-дубові сталлі краківських костелів і роз глядала там перед шкільним дзвінком давньовічні різьби, порепані малюнки й витерті текс ти. А все ж, — не завжди було тільки так, і не завжди майже без хісна: іноді йшло звідтам на мою душу, нічию, щось, як теплий ві тер, як пахливий віддих, хилялося надо мною й відпливало, в сумо- БИННЯ одіте... Після довгих перерв це "щось” теплилося знову згодом біля мойого плеча, ніби в солод кому порозумінні, натякові без слів... Це були блискавки над мряч ним краєвидом, — це було читко у голос назване чиєсь імя. Так, мене розбурхували на один великий мент таємничі ’’начала” на придо- лах риз, з-під рук Ягайлової Ядви- ги. І ще хвилювали мене виведені киноваром і сепією заголовки ста ровинних євангелій, рукописаних не ґотиком, не знаками латинян і не арабськими гієрогліфами з бровастим ударом краски на об риві графічного візерунку. О, це непокоїли мене, що далі зовсім ясно, урочисті руни єванге лій, присилених крицевими ланца- ми до дубових аналоїв. Вони, оці письмена, були, як копія полків в ератичному безрусі, і як владичі патериці, простерті з амвонних каменів понад голови народу, — вони були, як пристольні крісла й як ступениці для облоги міст. Кругловини ж оцих буков- синонімів нагадували срібні диски девятисилу й шити дівочих гру дей. Мистецький орнамент заплі тався навісами з барвінку, дрібно й молодо кучерявився рутою й чорнобривцем. Все це лунало своєрідними музичними ідеями — незнишима пісня понад медові поля. Так, тричі чудні були вони, оці глаголи: войовничі, надихані су ворими святошами і роздзвонені поезією високих джерел... Чи хоча б у сні подумала я тоді, що з них навідувалася до мене рідна мати, перелета? Що оце прибігала із свого кладовища, й нахилялася з молоком нади- мною, грудною дитиною, душа мойого народу? Так, я переживала саме тра гічну долю парости, відірваної ві тром від живого коріння й понесе ної на води-глибини, із залитим повіню зеленим сердечком листя, де притаїлася душка гилини, крихкий атом тривання. Озброїв мене цією іскрою-снагою, серед мільйонів надій ще одну свою ви падкову надію, Геній рідної землі. І ось, між ударами бурунів, щоніч, студені зорі, щодень, то пожар сонця, гилька оця, я сама, лакома плязма національної енер гії, боролася якраз у дорозі до ґрунту, до затишку, до мякого прихилу в діброві... Хіба це не своєрідна, чудова жага плязми, коли її хвиля мусить віднести вкінці на рідний беріг? Заховуємо мову і правопис ориґіналу. Ілюстровані вісті. Краків, ч. 4 1941 р. * Авторка подає тут свої духові переживання з часів, коли ще молодою дівчинкою попала в краківське чуж е середовище. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
