Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Був це час моєї ранньої про весни, коли із сторінок шкільної книжки повіяло на мене екзоти кою чужої леґенди, і я, заблука- нець здалека, збиралася прийняти її довірливо за свою власну, як птах без роду, що криє голову під стрічне насторошене крило. Мрій ливий, веселий дітвак, я прогай нувала тепер розтратно кожний святковий день, — як привороже на, шукала оцеї леґенди в під земеллях Вавелів та Скалок. Або ж передімною, що ходила тільки танком, як мавка, не було цілої вічности соняшних розигрів серед зелені, краси темнозолотих, з рубіновими іскрами, світильни ків на галуззі каштанів? Молодих струмків між синьозорих незабу- дьок? Русих моїх кіс, що не зі труться ніколи — вони ж чарують прохожих? Я не знала ще тоді нічого про неповторність днів і годин, даро ваних омані. Як же палко, мало не хижо, в невідпертому, підсвідомому тяго- тінні до чарів Давнини, я розгля дала в мрячних навах спатиновані вітражі, чорні, кривавочервоні й золоті ікони, полинялий шовк риз і срібло святих ракв!.. З якою ж жагою хотіла я там чогось, конеч ного, й не осягала! Кожний раз по верталась я голіруч з оцих моїх дивоглядних прощ, — не знала та кої простої речі, що мої рідні ду хові джерела били в далеких лі сах. Одне було певне: нерозуміння себе самої наводило на мене мо менти остраху, що все це — таїна, недоброзичлива, не сприятлива життю, може моєму зокрема? В дійсності ж, серце малої мандрівниці, що поквапно переда вала замковим краківським Харо- нам оболь, призначений на ласо щі, те серце, із сумовито зведе ними брівми, опанцирювала твер да окремішність, неперекупне по чуття виключности, до якого не було воріт. Таким робом, з оцих моїх упертих ходів за спонуками, від яких вище будня палали б думки, лишався тільки чисто зовнішний бік вражінь. Це було зовсім мало, то ж із марним хісном просліджу- вала я на вшпиньках чорно-дубові сталлі краківських костелів і роз глядала там перед шкільним дзвінком давньовічні різьби, порепані малюнки й витерті текс ти. А все ж, — не завжди було тільки так, і не завжди майже без хісна: іноді йшло звідтам на мою душу, нічию, щось, як теплий ві тер, як пахливий віддих, хилялося надо мною й відпливало, в сумо- БИННЯ одіте... Після довгих перерв це "щось” теплилося знову згодом біля мойого плеча, ніби в солод кому порозумінні, натякові без слів... Це були блискавки над мряч ним краєвидом, — це було читко у голос назване чиєсь імя. Так, мене розбурхували на один великий мент таємничі ’’начала” на придо- лах риз, з-під рук Ягайлової Ядви- ги. І ще хвилювали мене виведені киноваром і сепією заголовки ста ровинних євангелій, рукописаних не ґотиком, не знаками латинян і не арабськими гієрогліфами з бровастим ударом краски на об риві графічного візерунку. О, це непокоїли мене, що далі зовсім ясно, урочисті руни єванге лій, присилених крицевими ланца- ми до дубових аналоїв. Вони, оці письмена, були, як копія полків в ератичному безрусі, і як владичі патериці, простерті з амвонних каменів понад голови народу, — вони були, як пристольні крісла й як ступениці для облоги міст. Кругловини ж оцих буков- синонімів нагадували срібні диски девятисилу й шити дівочих гру дей. Мистецький орнамент заплі тався навісами з барвінку, дрібно й молодо кучерявився рутою й чорнобривцем. Все це лунало своєрідними музичними ідеями — незнишима пісня понад медові поля. Так, тричі чудні були вони, оці глаголи: войовничі, надихані су ворими святошами і роздзвонені поезією високих джерел... Чи хоча б у сні подумала я тоді, що з них навідувалася до мене рідна мати, перелета? Що оце прибігала із свого кладовища, й нахилялася з молоком нади- мною, грудною дитиною, душа мойого народу? Так, я переживала саме тра гічну долю парости, відірваної ві тром від живого коріння й понесе ної на води-глибини, із залитим повіню зеленим сердечком листя, де притаїлася душка гилини, крихкий атом тривання. Озброїв мене цією іскрою-снагою, серед мільйонів надій ще одну свою ви падкову надію, Геній рідної землі. І ось, між ударами бурунів, щоніч, студені зорі, щодень, то пожар сонця, гилька оця, я сама, лакома плязма національної енер гії, боролася якраз у дорозі до ґрунту, до затишку, до мякого прихилу в діброві... Хіба це не своєрідна, чудова жага плязми, коли її хвиля мусить віднести вкінці на рідний беріг? Заховуємо мову і правопис ориґіналу. Ілюстровані вісті. Краків, ч. 4 1941 р. * Авторка подає тут свої духові переживання з часів, коли ще молодою дівчинкою попала в краківське чуж е середовище. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
