Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОЛЬГА ПЕТЛЮ РА 1885-1959 В травні 1986 р. українці у вільному світі відзна чатимуть 60 ліття трагічної смерти Головного Ота мана УНР. Разом з тим годиться нам, українським жінкам, згадати вірну подругу його життя Ольгу, тим більше, що в грудні минулого року, без особливої згадки в нашій пресі непомітно проминуло 100 років від дати її народження. Ольга Опанасівна, як залюбки називали її сучас ники, народилася в селі Малій Дівиці, недалеко Прилук в родині вчителя Опанаса Більського. Мати її була дочкою священика. Батько помер рано, а мати, як діти попідростали й треба було їх учити, переїхала з ними до Прилук. Тут Ольга ходила до гімназії, а по її закінченні працювала учителькою молодших кляс у тій же гімназії. Опісля учителювала в Києві в приватній жіночій гімназії Жеребцової. Мешкаючи в Києві, бувала в родині Порщів і там познайомилась з Симоном Петлюрою. Це було в 1908 році, а в 1910-му одружилася з ним. В листі до своєї подруги шкільних літ, Наталі Дорошенко-Савченко, пише: ’’Після вінчання ми пе реїхали до Петербургу, а через рік до Москви, де Симон редаґував журнал ’’Украинская Жизнь” . Тут в Москві ми обоє пірнули в роботу української грома ди з усією енергією. Тут же в 1911 році народилася єдина наша доня Лариса-Леся”. Наталя Дорошенко-Савченко в своєму дописі, поміщеному в журналі ’’Прометей”, згадує свою о д н о к л а с н и ц ю , Олю Більську, як дівчину з дуже лагід ним і милим обличчям, але не по літах поважну, яка ніколи не брала участи в дитячих, а опісля юнацьких витівках і забавах. Була вона однак дуже доброю подругою, завжди готовою комунебудь допомогти. Мало радости зазнала в житті, а ставши дружи ною голови держави й Отамана Військ УНР, залиши лась такою ж скромною, лагідною і привітною жін кою громадянкою, дбайливою і ніжною дружиною та матір’ю. Визначне становище не принесло їй по гідних днів. Була війна, часи повні тривоги й відпо- відальности. Україна горіла в огні... Червоні, захо пивши Київ, розстрілювали петлюрівців та шукали за родиною Отамана. Ольга з шести літньою донею Лесею залишилась в Києві. Ховалась в пивницях, рятувалась переходячи з одного мешкання на друге. Таке життя продовжувалось аж до 1919 року, коли Петлюрі пощастило спровадити свою родину за кордон до Чехії. Після короткого там перебування Ольга з Лесею переїхали до Відня, далі до Женеви, а в 1925 році до Парижа, де чекав на них Отаман. На еміґрації Петлюри бідували, а Ольга Опана сівна змушена була підробляти на життя вишиван ням. Та не довго могла працювати, бо стала підупа дати на здоров’ї і втратила слух, як наслідок тяжкої недуги шкарлятини ще після народження Лесі. Нез важаючи на тяжке життя на чужині, великою поті хою родини Петлюр була їхня доня Леся. Була вона незвичайно талановита й охоча до науки. В Парижі вступила в один з найкращих ліцеїв. Швидко опану вала французьку мову, а перед тим уже говорила мовами чеською і німецькою. Відірвана змалку від батьківщини, Леся під доглядом матері й батька не забула української мови, якою володіла досконало. Здавалось нарешті родина Головного Отамана роз почне нормальне життя. Та, на жаль, так не сталось. Надходили для них найстрашніші часи... Якраз в Па рижі 25-го травня 1926 р. Ольгу нежданно спіткало надзвичайно велике горе — смерть чоловіка. Як ві домо Головний Отаман загинув від підступної кулі большевицького аґента Шварцбарта. Перша Пані мужньо перенесла смерть найдорожчої людини, а крім того мусіла боляче перетерпіти дико неспра ведливий вирок французького суду, який виправдав убивника. Покривджена цілковито долею Ольга Опа насівна не втратила сил до життя, бож у неї зали шилась єдина 15-літня доня, яка потребувала її опіки. В той час здоров’я Лесі почало уже підупадати. До того ж вона важко переживала смерть батька. Не помогло лікування, 6-го листопада 1941 р. по бага тьох літах важкої недуги Леся Петлюра померла на туберкульозу на 30-му році життя. Жила вона непо мітно, скромно, тихо відійшла. Навіть багато не знає, що Головний Отаман мав доньку — його втіху. В цьому місці хочу навести кілька гарних думок із споминів про Лесю, близького приятеля Петлюрів О. Чернявського: "Маємо багато українок героїнь з історичного минулого, з останньої нашої боротьби. Гинули вони на полі бою, як бійці, як сестри, розвід- чиці. Дочка Симона Петлюри героїня родинного життя, в якому виявилась її любов до батьків, відда ність їм, а разом з тим глибока любов до свого народу, готовість віддати для нього усі свої сили. Я піду шляхами свого батька, піду в бій за Україну казала Леся... Не здійснились її мрії... Хай її життя, прагнення, послужать прикладом для нашої молоді на еміґрації, хай виробляється культ любови до батьків, до рідного народу, культ Лесі Петлюри.” Нове тяжке пережиття приспішило О. Петлюрі цілковиту втрату слуху. Вона хворіла, та все ж таки не уникала людей і цікавилась громадським і полі тичним життям, а понад усім подіями в Україні й справами визволення батьківщини. Ніжно й щиро до останніх днів Ольгою Петлюрою опікувалась Єлиса-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
