Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
володарів був небезпечним також як політичний емігрант, коли в листопаді 1920 року перестав існу вати регулярний воєнний фронт у війні Моковщини проти України. Симон Петлюра подався до Варшави і тоді, в 20- их роках, багато українських патріотів, особливо га личани, називали Петлюру ’’зрадником”, бо він ніби то ’’запродав” Польщі західньо-українські землі включно з Галичиною. Не мав чого запродувати, бо Польща з уповноваження від Найвищої Ради в Па рижі з 25-го червня 1919 року окупувала була вже цілу територію Галичини по Збруч. Заходи Петлюри приєднати Польщу для союзу з Україною на базі спільного протимосковського фронту були віднов ленням концепції гетьмана Івана Виговського і його генерального писаря Івана Немирича, які у 1658 році уклали з Польщею за короля Яна Казимира Гадяць- кий договір. Заходи Симона Петлюри і його міністра закордонних справ Андрія Лівицького та інших най ближчих дорадників, щоб відновити концепцію укра їнсько-польського союзу увінчалися постільки успі хом, що 21-го квітня 1920 року підписано так звану Варшавську конвенцію, в якій Польща визнала Укра їнську Народню Республіку. У засекреченому додат ку до того договору з 24-го квітня 1920 р. сказано про військову допомогу, яку Польща зобов’язалась дати Україні для дальшої війни проти Московщини. Безпосереднім вислідом тієї Варшавської конвенції був спільний воєнний польсько-український похід на схід, який мав світлу хвилину здобуття Києва 5-го травня 1920. Але вже 10-го червня 1920 р. почався відворот з Києва бо большевицька кіннота Будьон- ного переплила, як колись бувало за татарських ча сів, Дніпро на південь і на північ від Києва, а поль- сько-українському військові грозило оточення. По чався відворот аж на територію Польщі. Текст Варшавського договору з 21-го квітня 1920 року був поганий, бо Україна виступала у перего ворах за той договір не з позиції сили, а з позиції слабости. Польський союзник України був поганий, бо не дотримав своїх зобов’язань із додатку до Варшавського договору про активну поміч для ство рення на звільненому від большевиків Правобережжі бодай трьох українських дивізій. Замість виконати ту постанову поляки поводилися на Правобережжі як у ворожій країні. Крім того — як у 18-му столітті за гетьмана Виговського так і тепер у 20-му ст. союз України й Полщі проти Росії був непопулярний як у Польщі, так і в Україні. І тому той останній україн сько-польський союз проти Росії провалився. Історія не повторяється — хто твердить інакше не знає історії тільки повторює автоматично зачуті фрази, які не мають наукової основи. В історії бува ють паралелі, бо інші часи й інші обставини виключа ють повторення такої самої події. Буває відродження тієї самої концепції, тієї самої ідеї, яке проявляється у подібності. Такою паралелею Андрусівського до говору (1667 р.) був Ризький договір з 18-го березня 1921 p., який перекреслив польсько-українського протиросійського союзу. Натомість прийшов знову поділ України поміж Росією і Польщею. Очевидно, Симон Петлюра з підписанням Ризь кого договору перестав бути союзником Польщі, перестав бути головою заприязненої чи союзницької держави. Петлюра став політичним емігрантом, не вигідним для польського уряду, який знайшов собі контрагента у постаті большевицької Росії. Формаль но у Ризі підписано договір також з Українською С о ц іа л іс т и ч н о ю Радянською Республікою, але це була декорація, — насправді Польща перестала ціка витися Україною, як державно-політичним чинником у Східній Европі. Вона погодилася на концепцію, яка була однаково прийнятною як для історичної шля хетської верстви так і для нової партії націоналістів Романа Дмовського, що Схід Европи повинен на лежати Росії і Польщі — коштом України, Білоруси й Балтицьких країн. І тому, Петлюра перейшов із ста тусу голови союзницької держави на статус приват ного політичного емігранта. Варшава була, як рези денція Петлюри, хоч тільки скромного політичного емігранта, занадто близько України, де ім’я Симона Петлюри було — для большевиків — дуже небезпеч ним. І тому, на вимогу совєтського уряду польський уряд ’’попросив” Симона Петлюру виїхати з Польщі. Але сталося так, що в травні 1926 року Юзеф Пілсудський, який жив на добровільному "вигнанні” у своєму маленькому маєтку Сулеюфку, перевів у Польщі збройний переворот. Він уважав, що ство рення нового польського уряду з національних де мократів (ендеків — скрайня шовіністична польска партія з орієнтацією на Росію) це провокація і, маю чи величезний авторитет у польському війську, пішов збройним походом проти Варшави. До зудару не прийшло, обійшлось без проливу крови, і маршал Пілсудський, колись перший ’’Начальник держави” відродженої Польщі, тепер не захотів титулу прези дента держави, але став фактичним диктатором ’’післятравневої” Польщі. Для Москви це була стра- шенню неприємна подія, яка спричинила справжній алярм: а що, як відродиться концепція пакту Петлю ри і Пілсудського з 1920-го року яке може загрозити Росії новим союзом Польщі й України?! У травні 1926 року, ніхто навіть із найбільш авторитетних поль ських — а не то московських — політиків не міг передбачити, що Пілсудський змінить свій колишній соціял-демократичний ліберальний світогляд, і забу де про свою минувшину антиросійського револю ціонера. Тоді, у травні 1926 року над Кремлем за висло мариво відродження польсько-українського союзу проти Росії. Тому треба було звести з цього світу Симона Петлюру. Москва здавала собі доско нало справу що ім’я Симона Петлюри є наче держав ницько-самостійницький прапор для всіх українців, вона знала, що Петлюра тримається, як емігрант, закону з 12-го листопада 1920 року, прийнятого ще на українській землі, про безперервність влади УНР,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
