Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Слід зрівноважувати нашу щедрість Перед нами одне з останніх чисел ’’Нашого Життя”, яке ми з увагою перечитали ’’від дошки до дошки”. Однак ми зосередилися не так на цікавих статтях і гарному оформленні, як на двох кінцевих сторінках, яким звичайно присвячуємо мало уваги. Вони для пересічного читача також не цікаві, хіба що може знайти серед інших і своє прізвище. Ці дві сторінки містять довгі списки жертводавців на різні цілі зв’язані з працею Союзу Українок. Справді, слід високо оцінити жертвенність нашої громади, яка щедрою рукою дає на кожну потребу. Зокрема з подивом і захопленням пере читуємо пожертви на стипендійну акцію СУА для наших братів і сестер у Бразілії. У числі, що лежить перед нами, список вплат одного місяця — а який же він імпозантний: 30,000 долярів — один жертводавець, 10,000 — інший, а далі йдуть цілі списки таких, що дали по кілька тисяч чи по кілька соток чи десяток. Лише на самому кінці списку находимо скромне число тих, що пожертвували по 10 долярів. Значить — українське серце вміє бути широко відкритим для потребуючих і розуміє добре, як важко числен ним родинам українських селян пробиватися до кращого життя в економічно занед баній Бразілії. А все ж із великою вдячністю за щедрість нашої громади на ту ціль, ми не могли не зробити порівняння з списком пожертв на пресовий фонд журналу. У ньому ж бо найвища сума пожертви не доходить 15 долярів, а список виносить заледве 13 прізвищ! І саме порівнюючи ці два списки, у нас виникло неприємне почуття недооцінки нашими членами своєї ролі в організації. Чи справді можливе, щоб так мало було зрозу міння конечности продовжувати видання нашого жіночого журналу? Чи здають собі читачі справу з того, скільки сьогодні коштує видавання такого журналу і скільки треба, щоб його надалі видавати? А взагалі чи можна думати про успішну працю СУА без свого журналу? Безперечно, поміч дітям у Бразілії є дуже потрібна річ і стипендії допоможуть вихо вати десятки молодих українських людей. Але нам належить дбати так само про наші справи тут, — а то може статися, коли ті, на виховання яких ми щедро складаємо, не зможуть порозумітися українською мовою з своїми жертводавцями. На превелику бі ду, ми бачимо, як на наших очах застрашаючо зменшується вживання рідної мови серед американських українців і, що особливо прикро, українські матері щораз менше по важно ставляться до цієї проблеми. Вистачить побувати на сходинах, засіданнях, в коридорах школи українознавства, щоб почути якою мовою порозуміваються україн ські жінки поміж собою та з своїми дітьми. І тому так важливим є мати й читати свій журнал в українській мові й принаймні тим способом її краще зберігати. Яка неспівмірність у тому, коли ми протестуємо проти русифікації в Україні, а самі добровільно піддаємося з легким серцем американізації! Ми вболіваємо, що в Україні щораз менше українських журналів і книжок, а самі нічого не хочемо робити, щоб ці журнали й книжки були тут, де їх ніхто не забороняє. Правда, нічого не є ближче людині як безпосередня поміч свому ближньому, це ж християнська засада, але часом треба поставити на другу терезку майбутнє наше і наших дітей і зрівноважити нашу щедрість. Посіяла мати на дорозі жито. Сміялися сусіди, що жито не зійде: да де твій, мати, розум подівся, щоб на дорозі урожай уродився! Ой, виходила мати на дорогу жито жати: засвітився у руці серпочок — ліг на стерню за снопочком снопочок. Ставали сусіди над тинами, хитали по вітру головами, ховали в кишені руки, розмовляли, як ті круки: усе життя пережили — а такого не бачили, бо де то було видно-чутно, щоб на дорозі урожай уродився ВАСИЛЬ ГОЛОБОРОДЬКО
Page load link
Go to Top