Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
за наших однолітків у Галичині, що вчилися в україн ських школах. Тільки поки ми ще жили в Австрії, наш запас слів був дещо обмежений, бо певного роду слів не чули дома. Як ми з сестрою сварилися, то по німецькому, бож яка була сатисфакція, коли ти не міг сказати нічого більш "сочистого” як дурень чи осел? Крім "засідань”, у Відні відбувалися різні україн ські імпрези. Бували дитячі "пописи”, і ми з сестрою деклямували на них вірші тощо. Одного разу мама взяла нас на концерт — фортепіяновий речиталь. Здається, не було нас з ким лишити, а мамі треба було бути на концерті. Не знаю хто ця піяністка була, і що вона грала, але я безмежно нудився, бо мусів тихо сидіти. Єдиним світлим моментом була перерва, бо я міг піти за сцену. Як мама прощалася з приятелями, хтось з них запитав мене, що мені най ліпше подобалося, і я без надуми випалив ’’Павза!”. Ніколи перед тим, ні потім я не бачив щоб мама так щиросердечно реготалася, аж сльози з очей текли! А присутні вирішили що з мене першорядний музич ний критик. В 1926 році мої батьки постаралися про австрій ське громадянство, бо без нього, з Нансенівським пашпортом, не можна було нікуди рушитися. В 1927 році переїхали ми всі до Львова, бо вже могли одер жати візу на життя. Ціллю цього переселення було те, щоб жити близько рідних (в той час в Галичині жили ще три брати мами, і одна сестра, разом з роди нами), та щоб ми, діти, виховувалися в рідному се редовищі. З цим останнім справа була нелегка, бо польська шкільна влада не дозволяла нам вписатися ні до державної, ні до приватної української школи, ми мали йти до польської школи. На це батьки не хотіли погодитися, і скінчилося тим, що ми пішли до приватної євангелицької школи з німецькою мовою навчання. Мовляв, як австрійські громадяни ми му симо задержати німецьку мову. Мама стала директоркою української жіночої ремісничої школи "Труд”, а тато заробляв, журна лістикою. Але те, що він писав, не подобалося поль ській владі і в 1930 році йому не продовжили дозво лу на життя в Польщі й він мусів вертатися до Відня. Мама з нами залишилася у Львові, і почалися для нас скрутні матеріяльні часи. "Труд” дуже скромно платив, а тато через страшне безробіття у Відні лед ве сам якось виживав, не міг помагати. Тут стали в пригоді мамі родинні зв’язки. Щоб собі якось пора дити, мама брала ”на станцію” студенток, або дуже часто братанків чи сестрінків, що приїздили до Льво ва на студії. Вуйки-священики не раз і не два платили за станцію фірою картоплі чи капусти, але зате я проводив вакації і свята у вуйків на селі. 1935 року сестра виїхала до Відня, до тата, щоб там кінчати гім назію. Це дало мамі фінансову полегшу, а ще більше полегшало як я, маючи здібності до мов, почав дава ти лекції німецької мови і латини. Цим я заробляв не тільки на свою шкільну оплату (а в приватній школі О. Залізняк разом з внуками (зліва); Остап і Юрко Весоловській. Шердінґ, жовтень, 1945 р. О. Zalizniak with her grandsons (l—r); Ostap and Jurko Vesolovs’ky. Scharding, October 1945. була вона висока!), але також і на всі свої видатки крім мешкання і харчу. В мешканні, що складалося з двох кімнат і кухні, жило нас шестеро осіб! В перших тяжких роках по виселенні тата мамі, поза працею і провадженням дому не вистачало на ніщо інше часу і енерґії. Пізніше, як сестра виїхала до Відня, а я і сестра почали матеріяльно допома гати, мама почала знаходити щораз більше часу на суспільну роботу. В ті часи контакт між мамою і мною щораз меншав, не тільки через брак часу, але і тому що мої зацікавлення: історія, археологія, геогра фія, спорт, рибальство, мисливство — її не цікавили. З другого боку брат мами, Роман, що мав парафію всього 15 км. від Львова, і в якого я проводив весь вільний час, до певної міри заступав мені батька, а його два сини, старші за мене, братів. Як моя сестра по матурі в 1935 році повернулася до Львова, то вона, вже як студентка багато більше відчувала брак зацікавлення її справами й брак поради з боку мами. Одною з прикмет мами, яка завжди сильно вияв лялася, було прив’язання до своїх рідних — братів, сестри, та їхніх дітей. Правда, вона рідко стрічалася з братами й сестрою, і вони не листувалися (всі жили поза Львовом), але зате їхні діти заїздили до нас, як бували у Львові. З’являлися без попереджен ня, так само як і я з’являвся в їхніх батьків. Хоч часом було це несподівано, (нераз і вночі), і хоч нас і так вже спало троє в кожній кімнаті, то все ще можна було пересунути стіл, постелити сінник на підлозі, і переночувати гостя. Неочікуваний гість перебував день чи два, або і довше, аж полагодив свої справи і від’їздив, або знаходив собі постійне приміщення. Далі буде Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
