Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
квіти на шибі”, ’’Князівна Галочка і сирітка Анночка” та ’’Князенко Гонивітер”. Збірка оповідань ’’Святий Гай” до скульптур Михайла Дзиндри, яка появилася 1983 року в Мюн хені, характеристична ще й тим, що кожне опові дання в ній перекладене на португальську мову. їх — вісім: ’’Мережівниця”, "Бик”, ’’Ангел”, "Українка”, ’’Пророк”, "Родина”, ’’Танок”, ’’Колядники”. З усіх особливо виділяється оповідання ’’Родина” —, краса якого в щирості й безпосередності розповіді автор ки. Дія, авторські спостереження, тонкощі почуттів, зображені в поглядах героїв на прояви життя, дуже близько торкаються читача; вони, ніби перли, надхо дять з самої глибини душі письменниці, вилонюючи з себе й радість, і горе людське, і біль, і глибоку віру в християнського Бога, а іноді й висловлюють докір самому собі за своє поступування супроти інших. Віра Вовк оповідає, як у Ріо-де-Женейро опиня ється на вулиці бездомна родина: чоловік, жінка з дитиною на руках і хлопчина. Родичі їхні кудись поїхали й вони не мають де переночувати. І авторка розказує, як вона шукає для них притулок, але ніде його не може знайти, а до себе, признається вона, також не може їх прийняти. Якби я не бупа втомлена, якби я не боялася взят и людей з вулиці до себе..." — виправдується вона. А потім скеровує родину до телевізійної стан ції, де може щось знайдеться для неї. Так було й Святій Родині якій забракло місця у гостинниці... Сьогодні сором заливає мені обличчя, і як я т оді їх не пізнала? Тільки тому, що в їхніх долонях не сві т ився лотос, не блищала авреоля над чолами. В годину смерти стоятимуть мені в головах і судит и муть моє тверде, боязливе серце. ’’Вітражі”, що їх надруковано 1966 року, письмен ниця клясифікує формою роману. Книжка ця, як і повість "Духи і дервіші”, появилася значно скоріше від збірки ’’Святий Гай” , але я не ставлю твори Віри Вовк за хронологічним порядком їхньої появи, а радше за ширшою тематикою, більшим багатством образів, різноманітністю думок. "Вітражі”: це повість написана не в традиційній формі. На канві подорожу вання різних людей по різних країнах зарисовують ся, переплітаються долі різних осіб. Це начебто ви тяті візерунки-вітражі переживань героїв окремішних національностей, які формою дискусій переповіда ють, відтворюють свої враження, думки, спосіб буття і психіку. Ось якими досить терпкими словами француз ІІІардон зображує українську еміграцію: "Ви дрібнот а, пігм еї духу. Треба вас т аки міцно любит и, щоб з вами витримати. Де ваш формат? Ваша еміграція об’їхала цілий світ і схо ж а на коня з неочниками. Ви мали прекрасні початки, чудовий фолкльор, ну, а що далі? Він прилип вам остат очно до пупця, вибачте за порівняння. Почутт я краси вбгалося в догмат ично-народницькі палітурки, за гальнолюдського ви боїтеся, мов дідько свяченої води. Хай навіт ь з ’явит ься геній, ви його задзьо- баєте в ім ’я т радиції, а в ж е й не хочу говорити, скільки при т ому скрит ої ненависти і особист их порахунків. Та й сама ваша т радиція щось наче ш ка ралуща без ж и в о го плоду, бо за океаном ви незаба ром втрачаєте м іж чуж и м и своє обличчя”. Так гостро шмагає цими словами письменниця своїх на вигнанні. І має, мабуть, на те право, бо любить вона свій народ безмежно й бажає йому справжніх висот гідних кожної нації на землі. Шардон далі кидає: ’’Хто ж з вас бореться до смерти за своє покликання? У вас нема вже постатей, тільки самі типи, і аж дивно думати, що у вас були Мономахи і Шевченки”. І хоча, як вже зазначила, в цій повісті персонажі різних народностей, Віра Вовк на чоло їхнє висуває українців. Ось як Марко визначає свою приналеж ність до українського роду: У шляхетство духу я вірю, я тільки, гордий з т емночервоної крови м оєї матері, М от рі Леміш з М линівки. П риналеж ніст ь до т ієї чумацької породи я відчуваю не т ак у ній самій, мовчазній, мов черни ця, за в ж д и схиленій над шиттям, у чеканні листа з уральських копалень (пізніш е я бачив її на вівт арі Тараґонської церкви Пресвят ої Крови з мечами у грудях), як у кремезному дядькові Андрієві, отцеві Афанасієві. У цій повісті схрещується модерна форма з майже традиційною, пов’язується глибинний смуток і м’якість болю з іронією і твердим глузуванням, чи любови до людини, з кепкуванням із всіляких філо софій, але і виявляється одне з найосновніших мис лень В. Вовк — подив до Творця світу, подив до Його всепрощення і великодушність, коли вона пише: Не забувайте, Марку, що ми легше переносимо велику т рагедію , а н іж щ оденні т рагіком едійки. М ож на зрозуміт и, що хтось дав себе ро зп ’ясти за дебелі гріхи світу, але незрозуміло, як м о ж на взяти на себе хрест за от акі маленькі грішки, за от акі щ ербинки вдач, що ближ ньом у вст ромля ют ься у п ’яту. Благословенне нехай буде Його ім ’я за великодуш ніст ь. А потім Марко, говорячи про різних геніїв світу — Айнштайна, Швайцера, Коха і Пастера, каже: ’’Хо тілося б бачити людину у трьох вимірах, і вірте: я особисто дав би їй навіть дозвіл на помилку”. Кульмінаційною точкою у цій повісті є оповідан ня про Христове чудо": Церква опорож ніла. На амвоні стояв самот ній Христос. — Вони не хочут ь вірит и в мене. Чи є ж для чого щ оразу наново народж уват ись? Нехай ан гели сплетуть з рук крісельце для мене і понесуть на небо, — сумно думав він. Але злетіла голубка, і пролунав голос: — їм буде занадто ва ж ко . Терпи, мій любий Сину. Далі буде Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top