Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Ой, лишив маєтки, лишив, та найближчі про них найменше знають... В’їздимо в сельце, а радше — передмістя Канева. Скрізь попри дорогу білі чистенькі хатки всміхаються привітно з зелені садочків-городів. Вікна обведені фарбою, призьби вимазані жовтою глиною. Наш візник під’їздить до одної з них, що стоїть у підніжжі високої гори, і затримується біля перелазу. — Злазьте! Попри цю стежку йде стежечка, що заведе вас на саму могилу, я почекаю. З хатини виходить проти нас гарна молодиця й запрошує до столика, що, вкритий білою скатертю, стоїть у садочку під яблунькою: — Може позволите чаю, бариня? Але надія, що за хвилину станемо на тій посвя ченій Зсмлі, що вкриває останки безсмертного Та раса, не настроює до їди; то ж, не тратячи й хвилини, спішимо в дальшу дорогу. Стежка стрімка й довга, досить тяжка до ходу. В прикріших місцях кинута дощечка, у відступах набито шматків дерева, що має заступити східці. Поруччя розхитане, іноді й зовсім відхилилось від стежки. Ні сліду якоїсь дбайливости про вигоду публіки, все запущене. Єдине багатство — це пишний зелений килим буйної трави, що м’яко вкриває всю гору, густо уквітчаний барвистими польовими квітами. Де- не-де купка білих плакучих беріз, де в тіні можна відпочити та налюбуватись гарною природою й чу довим свіжим повітрям. Під самим вершком звичайна сільська хатина. Двері замкнені на колодку. Малий хлопчина цікаво виглянув із-за рогу і зник. Але про хату й про нього нам байдуже: ціль нашої далекої дороги осягнуто, перед нами висока могила. Широкими, але збутвілими дерев’яними сходами, добре вважаючи, щоб не ступити в діру, виходимо на самий верх могили, обгородженої залізними шта хетами, засіяної травою, блаватом, червоним маком та іншими квітами. Насередині високий білий хрест, на ньому з одного боку золотими літерами одне слово ’’Шевченко” і дата народження й смерти, з другого — поважний профіль великого поета ди виться сумним, лагідним поглядом на свій милий Дніпро... Довкола ні живої душі. Тихо, спокійно. Навіть вітер, що цілий день так докучав на пароплаві, утих і не рухне й стебелиною; все наче задержало віддих; ніщо не перериває нашої, повної глибокого звору шення, задуми. Не говоримо нічого. Думка, що стоїмо на могилі нашого незабутнього Кобзаря, що дивимось на те, на що його очі стільки разів з такою любов’ю дивились, за чим його серце в чужині-неволі не переставало тужити, витискає нам сльози з очей і серпанком зворушення заслонює краєвид, що його хотілось би затримати в душі навіки, заховати в пам’яті, як найбільший скарб на дальше життя. Хо четься подивитись на ті зелені, покриті лісом, гори, на ті золото-червоні від блиску заходячого сонця широкі води Дніпра, на той, здається, безмежний степ, що мріє перед нами широким зеленим морем. Довго-довго не відриваємо очей від чудового крає виду, аж сторож могили, що тим часом підійшов до нас, будить неначе з чарівного сну, запрошуючи зай ти до хатки. Ах, правда, час вертатись! Сонце вже сховалось, а вечірній присмерк наче легким синім серпанком огортає степи, ліси, воду й надбережні луги. — Нарвіть квіток на спогад! — І крізь залізну ого рожу помагає нам нарвати жмуток польових квітів. В хатині, звичайній сільській чистенькій хатці простора кімнатка. З стіни вітає нас великий портрет поета (після картини Рєпіна) з симпатичним, сер- дечно-добрим виразом лиця. Образ прикрашений вишитими рушниками та китицями живих квітів. В кутку золотиста ікона з лямпадкою; на довгому столі, прикритому вишитою скатертю, ’’Кобзар” Шевченка, перший том ’’Віку” і пам’яткова книга. її подає нам хазяїн для записання наших імен. На самому початку книжки вкладено друкований зшиток з проханням до відвідувачів прочитати його, поки візьмуться до писання в цій книжці. Там пояс нено значення поета для України, зазначено з жалем, що не всі ті, хто тут записував своє ім’я, здавали собі справу, кому присвячено це місце; вкінці прохання не мазати легкодушно книжки, а хто не розуміє ваги і значення цієї самітньої могили, хай ліпше не бере пера в руки. Переглядаємо й перечитуємо книгу та знаходимо, побіч кількох маловажних віршиків та ніби дотепних зауважень, написаних, видно, тими, що звикли бачити на Тарасовій горі місце звичайних літніх прогулянок, записи тих, що з далеких країв спеціяльно спішили вшанувати пам’ять великого поета і ясно відчували значення його для всього народу. Є там запис батька, що сам молодим хлопцем відвідував могилу поета, а тепер привіз своїх малих синків, щоб поклонились могилі того, чиї ідеї мають їм бути провідною зіркою в дальшому житті. Нев правні підписи хлопчиків під іменем батька справ ляють враження присяги на святе діло. Другий мос ковською мовою каже, що ’’издалека сюди рвалась душа моя...”, щоб могилі славного Тараса ’’поклон отдать”. ’’Слушательници петербургских педагогических курсов” прийшли ” из далекого сєвера на могилу незабвенного поета...” ’’читали его думи, близкия и родния нашему сердцу...” "ПриветТебе, великий поет Украини, борец за родину и правду, благослови и нас на ето святое дело...” — під цим кільканадцять підписів учениць і вчительок. Багато не дуже чітких підписів або псевдонімів численних українців під сентиментально-патріотич ними віршами. Є немало поляків, що складали поклін ’’вєлькему пєвцу України”; і німці й жиди підписались, складаючи честь Кобзареві. Закінчення на ст. 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
