Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
СПІВПРАЦЯ ШКІЛЬНИХ, ЦЕРКОВНИХ та ГРОМАДСЬКИХ ЧИННИКІВ Акутна проблема сьогоднішнього та завтрішнього Д оповідь прочитана на панелі влашт ованому Світ овою Координаційною Виховною Радою на тему: "Сучасні проб леми шкільництва і виховання м олоді”, в Торонт о 2-го ли ст опада 1985. Стосовно української діяспори питання завтріш нього дня (себто за яких 10-20 років) може майже саме собою розв’язатися кольосальним зменшенням громади. Крива аналіза майбутнього нашого посе лення, за доказами соціологів, ворожить поступовий упадок членства в наших громадах, нашому шкіль ництві та українських церквах. Проте в нашій історії не раз були вже безвихідні ситуації, що виглядали кінцевими для нас, але ми змогли перебороти кризу. Тепер криза ще за порогом, але вона близько, то ж, коли будемо свідомі нашої ситуації, спільними сила ми зможемо ще подати кладку для майбутнього на шої громади в діяспорі. Сьогоднішня ситуація Ми всі знаємо, що число учнів та й навіть укра їнознавчих шкіл маліє. Це дуже часто зумовлене об ставинами життя в діяспорі, але багато в цьому й на шої вини. В Україні справа шкільництва є також за- грожена, тому на нас падає в тисячу разів більший обов’язок реагувати на сьогоднішнє і діяти для май бутнього. Школи не є поодиноким прикладом. Вчащання до церков майже подібним темпом маліє. Середня Генерація та й студентство віддалюються від наших церков. А в Україні — інша справа, і дивні реакції деяких громадян: православні тікають від росій- щення до католицької церкви, а у Львові українці ка толики ходять до польської церкви — також, щоб втекти від режимного натиску. В Україні реакція ясна — це кроки для рятування української душі, не тільки християнської. І коли в діяспорі є навіть приклади відходу від християнства в інші напрямки — шукання свого окремішнього вірування може бути подібним симптомом: намаган ня рятувати свою українську відбитку на клаптиках своєї душі. Ці приклади екстремні, але вони промо висті. Вони ведуть до питання: Розділяти чи не розділяти світське від Божого? Національне від релігійного? В нашій історії один аспект рятував другий. А в нашій діяспорі ми вже можемо бачити результати відокремлення цих аспектів. Що стається з україн ськими дітьми без знання своєї культури, і що стається з українськими церквами — будівлями без українського обличчя? У нас часто були провідники, що свідомо поєд нували свою українськість зі своєю вірою. Це при клади великих: Митр. Липківського, Митр. Шептиць- кого та Патріярха Йосифа. Та є приклади й у інших народів. Активізація Папи в польських проблемах, ставлення їх часто на перше місце — рятує сьогод нішню опінію про поляків у світі, як і польське само почуття. Не дивно, що Польща ще досі не загинула, її рятує Церква, яка абсолютно ідентифікована з її народом. Наші сьогоднішні проблеми Ми знаємо, що в наших родинах та наших шко лах щораз менше число дітей знає українську мову. Це одна справа щось робити в напрямі для поши рення і підвищення знання, а друга — рятувати ту групу нашої молоді, що знає мову, але її не радо вживає, дуже часто через непродумані кроки наших інституцій. Часто чуємо нарікання батьків, що в дея ких парафіях священики спихають українську мову на другорядне місце: посвідки св. Причастя чи Хри- щення бувають в англійській та староцерковній мо вах, але не в українській. Підготовлення до Першої Сповіді проваджене також не українською мовою для гурта дітей, які мову знають. А можна ж вести дві окремі групи: для тих, що знають і для тих, що її не знають. Ось так у світі абсолютної релігійної свободи ми самі заводимо не-рідну мову в такий особистий аспект життя як релігія, молитва. Мова молитви, мо ва відправ, мова церковних документів свідчить ба гато про нашу пошану, наше наставлення до нашої українськости і про нашу меншевартість. Це також дуже близько пов’язане з намаганням додержувати інтелектуальний рівень наших душпас- тирів на рівні громади та вірних. Коли ліквідуємо на шу мову, наші обряди, знижуємо рівень проповідей, то, можна запитати, чому мають молоді люди вдер жуватись саме при нашій церкві, коли мають геогра фічно ближчі, які їм можуть інтелектуально краще відповідати? Ще один приклад відсутности спільної допо моги громади і церкви: участь душпастирів у розв’я зуванні громадських проблем (правда, що на форумі СКВУ чи УККА ми маємо сильні позитивні прикла ди), та часто проблеми виховні, проблеми позацер- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
