Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Те, що не забувається Лідія Лугова. ’’Стежками минуло го” (спогади) Видавництво Ю. Се- редяка, ст. 246,1984 р. Колись в одному з своїх віршів поет Богдан Лепкий писав: Згадаєш — серцю стане легше, Немов далекі дзвони грають, Немов давні літа вертають До мене в гості. Дуже правдоподібно, що такі дум ки полонили Лідію Лугову, коли вона писала збірку спогадів. Сама назва цієї 246 сторінкової книжки ’’Стежками минулого” підказує чи тачам про що саме авторка вирі шила з ними поділитися. Ця збір ка, як зазначено в передмові ви давця, висловлює її тугу за рідною землею, за молодими роками про веденими в українських селах і містах. Це глибокий і болючий сум за закатованими або передчасно померлими її рідними, пам’ять про яких ніколи не може затьмаритися. Перед тим, як подати про що саме оповідає авторка ’’Стежками минулого” — коротко про саму ав торку. Лідія Лугова походить із свя- щеничого роду — її дід по матері о. Михайло Олексишин був одним із священиків — організаторів Брідщими, а батько о. Теодор Сто ляр був священиком в Тернополі й в селі Хмелінка. Вона відома культурно-освітня діячка на рідних землях, яка активно працювала в Т-ві ’’Просвіта”, студентському то варистві ’’Смолоскип” у Бродах, у Пласті тощо. 1937 року вона од ружилася з Ярославом Луговим — активним борцем проти польської окупації, якого заслали до концта- Щ о zumamu ? бору в Березі-Картузькій. Пізніше, поселившись в Монреалі, Канада, Лугова працювала у декількох ук раїнських журналах та газетах. Перечитуючи сторінки книжки спогадів Л. Лугової, бачимо, що авторка описує міста й села, яких ми ніколи не знали, так майстерно нібито це наша рідна місцевість, наші рідні гаї і ниви. І саме тому мимоволі відчуваєш тугу за наши ми рідними селами й полями, де проходило наше дитинство. В цьо му розумінні вона нагадує Миколу Понеділка — співця українського поля. Зворушливо змальовує ав торка своє село Зарваницю, слав нозвісне із своїх прощ та відпустів. О, моя рідна земле зарваниць- ка, — пише вона, — я тепер знаю, чому мені було тоді там сумно, бо я покинула тебе назавжди, щоб до тебе більше не вернути ся... (ст. 15). А далі: Коли думками лину в далеку, на рідних землях, Теребовельщи- ну, то перед моїми очима вири нає степове село Хмелівка, що ле жит ь на шляху м іж Струсовим і Букачем. Малою дівчинкою вирос тала я на широкому теребовель- ському степу, а степовий вітер колихав не тільки степові трави, квіти й зб іж ж я , але не раз зако лисував мене до сну в садку, наві ваючи чудові мрії... (ст. 42). В книжці чимало зворушливих сторінок про тугу і жаль людини, яка крім батьківщини, втратила також когось із своїх найближчих. Авторка ’’Стежками минулого” са ма зазнала такого горя. Ще в с. Суховолі під час наступу больше- виків на Броди в 1944 році заги нула під бомбами її мама. А сестра Галина Столяр загинула від руки окупанта, проживши всього 25 ро ків. Про неї авторка пише особли во докладно, бо справді вона від важно вела боротьбу. Галина була дуже активною людиною. Ще пе ред закінченням школи стала чле ном ОУН, а перед кінцевим іспи том їй загрозили виключенням із школи за те, що вона збойкотува- ла ’’свято” Пілсудського. На уні верситет польські окупанти її не допустили бо в поліційних ’’рекор дах” вона вважалася ’’неблагона- дійна”. З вибухом війни й розвалом Польщі Галя опинилася у Львові й оселилась разом із своєю молод шою сестрою Марійкою. В той час була з ними третя сестра Ліда, ав торка цих спогадів. І вона була свідком, як 7-го вересня 1940 року пізньої ночі заарештували сестру Галю. Вона попала в гурт арешто ваних 59 українських націоналістів, яких потім большевики судили у відомому процесі членів ОУН. Як пише Лугова, Галину несамовито катували на допитах. З того процесу 42 підсудних було засуджено на розстріл, а решту — в тому числі й Галину, перевезено до бердичівської в’яз ниці. Коли німці вступили до Бер дичева, вони звільнили в’язнів, се ред них була також Галина Столяр. Дуже швидко набравшись сил, Галина знову розпочинає бороть бу — на цей раз проти німецьких окупантів. Від імені ОУН вона на в’язала контакт з робітниками, примусово вивезеними до ’’райху” . Тоді ж у Берліні на зв’язковій квар тирі вона попала в лабети ґестапо. Знову почалися для неї страш ні катування, — пише Лугова. Але Галина не заламалася, хоч вона пе редчувала свій кінець... під час зну щання кат не міг вирвати... з її уст ніякого слова. Щоб затерти сліди своїх знущань, ґестапівці на рушнику повісили її 26-го листо пада 1942 року — мовляв, вона сама поповнила самогубство. Але численні в’язні берлінської тюрми ствердили, що це було не само губство, але звичайне убивство, (ст. 109). Можна в книжці знайти ще ба гато інших цікавих і напевно не для всіх відомих фактів. В однім з розділів авторка пише про майже зовсім забутого поета й письмен ника Ореста Авдиковича, народже- Закінчення на ст. 25 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
