Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Я пробую заперечувати, переконувати, проси ти... Але вона, вже знову посміхаючися, кидає мені свій найповажніший, найпереконливіший аргумент: — Ну, а я так хочу! І ніздерки її тремтять, ніби пелюстинки троянди. А ясносіра рукавичка, неначе якесь маленьке звіряточко, виповзає з моєї білої. І останні, напівголосно, цілком нелогічні, але ніжні слова: — Мені так би хотілося, щоб ми сьогодні зустрі лися! Вона вже збігає сходами, посміхаючися мені. Потім, обернувшися ще раз, зникає поза будинком Познякова, на розі Театральної вулиці. Нічними, незвично людними вулицями дме за хідній вогкий весняний вітер. Неспокійно кидаються сині вогники газових вуличних ліхтарень і плигають тіні хідниками, мурами кам’яниць. Глухо, тривожно гудуть дерева поза тинами Львівської вулиці. Минаючи Вознесенський узвіз, що побіг у темряві кудись униз, відчуваю звідти могутній подих Дніпра, й чомусь то прискореніше, схвильованіше б’ється серце. Через увесь Сінний майдан кидається у вічі осві тлений з середини вхід Стрітенської церкви з чи сленними темними людськими постатями, що запов няють сходи її високого ґанку. Та я йду далі. Темненькими тихими: Стрітен- ською вуличкою, завулками Стрілецьким, Юріїв- ським. Минаю мальовничу, занедбану, замуровану ніби до слушного часу, браму Заборовського в огорожі святої Софії й наближаюся до освітленої назовні Юріївської церкви. Навколо її у невеличкому цвинтарі уставлено алєєю численні столики з принесеним свяченим, з свічечками, що паляться, приховані від вітру по ко льорових ліхтариках, по ковпачках з паперу. Угорі на деревах непокояться й галасують галки, збуджені незвичайним освітленням та гомоном. Широко відчиненими дверима заскленого при- сінку поволі посуваються дві багатолюдні густі течії: одна до церкви, друга з церкви. У Києві ж люблять цієї ночі ’’ходити по церквах”. Натовп вштовхує й мене до цієї ще тільки напів- освітленої церкви з її високим золотим на вишнево- червоному тлі іконостасом. Через натовп неможливо розгледіти присутніх. І я вирішую йти до Софії. З трудом протовплююся на свіже повітря й поспішаю ліворуч на Володимирську вулицю. Брамою під невисокою старовинною вежею, на бані якої скрипить од вітру бляшаний янгол, проход жу на величезний цвинтар Софії. Він ущерть випов нений людьми. Повз так звану зимову церкву про стую до самого собору. До його головного входу пливуть дві великі річ ки людей: одна разом зі мною від Володимирської вулиці, друга — від Софійського майдану, від баро кової дзвіниці Мазепиного будівництва, що біліє там у нічній вишині. Разом з натовпом вливаюся й я до напівосвіт- леного собору. З невисоких чавунних сходів, що знижуються, мені видно просторонь по середині йо го, оточену монументальними чотирьохкутними стовпами з старовинними суворими великими виоб- раженнями святих по них. Вогники лямпад на золотих ланцюгах перед іко нами, відбиваючися в золоті, сріблі, дорогоцінному камінні масивних шат, освітлюють темні обличчя, темні подовгуваті кисті рук. Передо мною справжнє море голів, яке залило всі закутки собору. А там, поза свічниками з незлі ченними свічками, з їхніми рухомими жовтими вог никами, низький позолочений іконостас з знамени тими срібними царськими воротами — шедевром ук раїнського мистецтва XVIII віку. А понад іконостасом, понад вівтарем висока-ви- сока, темнозолота мозаїчна, ще Ярославового будів ництва, так звана ’’Непорушна стіна” з виображен- ням Божої Матері-Оранти. І всі кияни знають, що це ж за своє улюблене місто підносить Вона Свої святі руки, що завдяки цій молитві непорушилася стіна продовж століть, а поки стоятиме ця стіна, стоятиме й старовинне українське місто! Але починають виносити з церкви на подвір’я високі хоругви, прихиляючи їх у дверях, й я з части ною натовпу опиняюся знову на цвинтарі. І поволі утворюється й сунеться навколо церкви урочистий похід з численними хоругвами на чолі, з багатолюдним хором у синіх з золотом кунтушах, з духовенством у золотих шатах, у золотих мітрах, а далі безконечні лави вірних... І коли з правого від мене боку собору показу ються хоругви, коли голосно вже чути звідти співи, не зник ще поза собором з лівого боку цей довжен ний похід. А рухоме сяйво безконечних свічок вихоплює з нічної темряви то такий гарний бароковий митропо личий дім, то виступи, контрфорси, ніші, барокові вікна мурів собору, то всю велич пишної дзвіниці. І ось востаннє зупиняється чоло походу перед зачиненими дверима собору. Тільки деякі слова до літають звідти. І раптом лунають там такі знайомі з давних-давен і водночасно щороку нові, безсмертні слова про перемогу життя над смертю. І несуться вже з Мазепиної дзвіниці найнижчі басові звуки ти- сячепудового дзвону ’’Мазепи”. Супроводить йому його менший брат ’’Рафаїл” і радісно дзеленькотять численні малі дзвони. І вже позапалювано всі панікадила в соборі, сяє
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
