Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ГЛІБ ЛАЗАРЕВСЬКИЙ ЗУСТРІЧІ Ніби вперше я пильно придивляюся до цих ста рих, холодних на дотик, чавунних поруччів, якими обведено навколо Золоту Браму. Уважно розглядаю здолу аж догори й могутні руїни, збудовані з вели ких, квадратових, бурих, ще великокнязівської доби, цеглин. Я стою, тобто властиво нетерпляче ходжу туди й сюди насипом біля Брами. Ходжу тільки з боку Театральної вулиці. Навіть показуватися на той бік Брами, на бік Володимирської вулиці, не можна. Ме ні це категорично заборонено. Великопісно бемкає недалека синьобання Юрі- ївська церква... Та я не можу витерпіти й час від часу обережно визираю з-поза мурів на цю так • важливу для мене сьогодні Володимирську вулицю. Металічно гудуть, пробігаючи нею, червоні поодинокі трамваї. Вже пустіє вона, ретельно впо рядкована, підметена, причепурена, як і інші вулиці сьогодні. Прогуркотить бруком візник з Хрещатика з перевантаженим пакунками сідцем. Поспішають все рідкіші запізнілі перехожі. Але не щастить мені побачити серед них таку очікувану, таку бажану для мене невеличку постать. Перед моїми очима високі чорні гіллясті акації золотобрамського скверу. Вони ще цілком голі. Та брунькують уже молоді тополі. їхні тонкі пахощі змі шуються з гострим вогким духом розритої масної землі, торішнього перегнилого листя. Повітря сьогодні зовсім тепле, м’яке, голубли ве. І навіть не віриться, що ще декілька днів тому бу ло холодно, падав і лежав сніг. Сонце, що пригрівало чи не вперше, вже зни жується високим ясноблакитним небом з малими весняними білими хмарками до зеленого даху вели кого жовтого будинку управи південно-західніх за лізниць. Я не можу стояти на місці. Я безперестанно вий маю годинник. Я хвилююся все більше й більше. Я переконую себе, що найрозсудливіше буде попрос тувати зараз же додому, а не маячитися тут, біля Зо лотої Брами чи не цілу вже годину... Це ж просто по-дурному! Це ж брак самолюб ства!! Та й не личить мені, як-ні-як, а кандидатові на судові посади (я з задоволенням поглядаю на свої новісінькі, ще золоті наплечники, на блискучі ґудзи ки пальта) бути за якесь посміховище в очах цілком легковажної гімназистки, цього дівчати, що ніколи не може прийти своєчасно. І я вже не тільки переконав себе, що мушу негай но йти звідти, я вже детально вирішив, що саме буду робити зараз дома й куди піду сьогодні поночі до церкви, зрозуміло тільки з своїми рідними. А втім Володимирська вулиця продовжує притя гувати мою увагу, мої безупинні погляди... Та щастя завсіди надходить несподівано й зо всім не звідти, звідки ми його очікуємо. І мабуть не слухом, а скоріше якимсь шостим змислом угадав я його наближення. І вже цілком виразно цокотять каблучки цегель ними сходами на насип поза моєю спиною. Не з Во лодимирської вулиці, а з Театральної. Я швидко обертаюся, й передо мною блакитно оке щастя, вбране сьогодні чи не вперше ’’по-цивіль ному”. Воно не може потаїти свого задоволення з цього, а я не можу не погодитися, що це вбрання ду же й дуже йому до лиця. Особливо цей чорний капелюшик на прегарній золотій зачісці. Ну, зрозуміло, й чорний жакетик з каракулевим комірцем, і чорна спідничка-кльош, з- під якої задирливо виглядають, прегарні жовті висо кі черевички. Увесь час показуючи в чарівному посміху дві ни зочки перлинних зубків, поглядаючи на мене з-під своїх довгих темних вій, щастя цілком переконує мене, що з’явитися раніше воно ніяк не мало змоги. Поперше сила різних останніх приготувань вдома перед святом. Подруге разом з нею вийшла з дому старша її сестра. Потрете на Хрещатику вона зустріла подругу й довелося пройтися там зайвий раз, щоб показати своє нове убрання. І чимало пере хожих звертало на її свою увагу. Ну, а потім захоті лося зробити мені несподіванку й прийти сюди не Володимирською, а Фундуклеївською й Театраль ною вулицями. Зрозуміло, що й тепер вона не може довго зали шатися зі мною. Треба ж поспішати додому. Завтра ж Великдень. І може ж хтонебудь підгледіти нашу зустріч. Але ясносіра рукавичка залишається ввесь час у моїй білій. Я ставлю тоді таке важливе для мене запитання: Де ж саме, тобто в якій церкві на утрені цієї ночі ми матимемо змогу зустрінутися? І несподівано поважніє напівдитяче ще, рожеве личко. Великі очі синішають, і вона дослівно приго ломшує мене своїм вирішенням. Якщо судитиметься нам зустрінутися цієї ночі, то ми зустрінемося й не визначаючи заздалегідь міс ця. І це буде тоді добра ознака. Це буде на наше щастя. На наше спільне щастя. Ну, а якщо ні, то вже значить так і потрібно. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
