Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
Клене мати Той час і годину, Коли на світ породила Нелюбу дитину. "Душно мені! Ходім, дочко, До ставка купатись!” — "Ходім, мамо!” На березі Ганна роздяглася. Роздяглася, розкинулась На білій сорочці; Рибалонька кучерявий Мріє на тім боці... Як дитина, калиною Себе забавляє, Гне стан гнучкий, розгинає, На сонечку гріє; Мати дивиться на неї, Од злости німіє; То жовтіє, то синіє; Розхристана, боса, З роту піна, мов скажена, Рве на собі коси; Кинулася до Ганнусі І в коси впилася. ’’Мамо! мамо! Що ти робиш?..." Хвиля роздалася, Закипіла, застогнала І обох покрила. Тій самолюбній та злочинній матері Тарас Шев ченко протиставить славну наймичку, що пожертву вала своє життя для сина і ’’каралась весь вік у чужій хаті”, щоб бачити й виховати його на чесну і вартісну людину. Зразки сильних і непохитних характерів, перед усім матерів-страдниць, яких сини стають героями- мучениками за віру, за ідею братньої любови, ство рив наш геніяльний поет у ’’Марії” та в "Неофітах”. Вони найближчі українським матерям, що крізь віки виховували героїв, які віддавали своє життя "за дру зів своїх” і боролись за волю і долю батьківщини своєї. Вкінці, сильний, незломний, твердий і відпові дальний характер вдови, що зуміла, протиставляю чись опінії середовища, виховати свого єдиного сина для народу, для батьківщини. Цю вдумливу поезію ’’міцної душі” написав дозрілий і досвідчений поет у неволі, в Кос Аралі в 1850-их роках: Ой, крикнули сірі гуси В яру на ставу; Стала слава на все село Про тую вдову. Не так слава, не так слава, Як той поговір, Що заїздив козак з Січі До вдови на двір. Вечеряли у світлиці, Мед-вино пили, І в кімнаті на кроваті Спочити лягли. Не минула слава тая, Не марне пішла: Удовиця у м’ясниці Сина привела. Вигодувала малого, До школи дала, А із школи його взявши, Коня купила; А коня йому купивши, Сідельце сама Самим шовком вишивала, Златом окула; Одягла його в червоний В жупан дорогий, Посадила на коника: "Гляньте, вороги! Подивітесь!” Та й повела Коня вздовж села, Та й привела до обозу, В військо оддала, А сама на прощу в Київ — В черниці пішла. Кос-Арал. Поет не подає ближче інформацій про козака, можливо, що він був вірним другом її поляглого в бою чоловіка, чи знайомим з молодих літ, або прий шов з допомогою вдові. Але це й не важливе. Важ ливе тут виховання сина, якого мати послала в школу і підготувала до життєвої боротьби. Послала його на Січ. Подарувала цінного громадянина своїй батьків щині. Виконала обов’язок, не заламавшись. А спов нивши своє материнське призначення, пішла в чер ниці, щоб відпокутувати свою провину та виблагати добру долю для сина безбатченка. Докінчення із cm. 7: "НА ТАРАСОВІЙ МОГИЛІ” З Галичини ледве кільканадцять осіб відвідало могилу. І не дивно! У нас, хоч і є великий пієтизм до України й її найбільшого поета, і хоч щороку влашто вують свята й концерти на його честь, не знайшлось досі людей, щоб виявили ІНІЦІАТИВУ до такої просто конечної речі, як щорічні прогулянки молоді, сту дентів, а навіть селян до Києва й Канева, а далі — Дніпром до Катеринослава, до порогів та місця давньої козацької Січі. Ні кошт, ні труд невеликі, а тільки якась байдужість не дала досі завести цього звичаю, який з не одного огляду міг би незвичайно добре вплинути і на галицьких, і на придніпрянських українців. Вже добре вечоріло, коли, переглянувши книгу, ми віддали її з нашими підписами сторожеві. На прощання ще раз вийшли на могилу, щоб востаннє кинути оком на дорогий краєвид, що тоне вже в лілейній вечірній млі. Зриваємо ще кілька квіток і, приязно попрощавшися з нашими знайомими студен тами, які тим часом встигли також сюди прийти, з жалем покидаємо незабутнє, дороге місце. Передрук з к н и ж к и "По рідном у краю " Бофало, 1955, (cm. 55-64).
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
