Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В цій передостанній непевності найтеппішим притулком є розмова з Богом: Господи, роз’ясни ці дні останні теплом. Та поетка не відчуває перед вічністю чи Творцем того біблійного чи християнського страху; навпаки, вона відчуває прояснення душі: Душа у місяця на розі, і світла всі в світах засвічені... І я стою, мов на порозі у вічність. Але в усіх цих мотивах, в усіх піднесеннях і спадах відчутна жінка, її доля, тобто, ми ввесь час рухаємося в колі циклу жінки. Й саме строфи вглиб- лення в долю чи душу жінки виходять найкраще. Ось як відданий настрій жінки, яка чекала на дощ, що мав прийти в восьмій годині, а прийшов у десятій: А жінка чекала напружено, виглядаючи кожну краплю. І стогнали сосни так тужно, що жінка заплакала. Ці чотири рядки схоплюють і найсуттєвіше жіноче, і мудрість, яку по довгих роках приносить життя. Але... приносить те довге життя теж гіркоту жінці: Ніхто не поцілує вже ці руки покалічені, і тільки ніч підстереже гарячу терпкість на обличчі. Мова тут про "старість собачу”, як висловлюється поетка, що "дивиться в душу... пусткою бочки від сміття". І знов таки поетка не відчуває страху перед старістю, а приймає її як нормальний стан речей, навіть в елегантній позі: І душа, як свічечка від вітру, гасне й гасне, поки не замре, поки смерть усі образи зітре й всі надії в вічність забере. Все ж, життя іде, відновлюється, і поетка ні в якому разі не почуває себе поза ним, вона з харак теристичним їй тонким гумором та з дівочою задири- куватістю приєднується до того руху життя: Сходить сонце щодня уранці, заростає квіттям земля для дітей, для бурлак, для коханців, для таких, як я. V Остання збірка О с т а н н я дія (1979-1985) поглиб лює мотиви попередньої збірки і в певному сенсі синтезує їх: Ще одна безсонна ніч, іще зойк без відгуку в пустку... не струсну тягару із пліч, тільки пальці в заломі хруснуть. Наче сльози з усіх очей, всього світу зібрала ніч ця, і ріка їх тече через мене у вічність. Отже, те, що було особистим, стає загальним; що було щоденним, випадковим і проминальним, стає універсальним, стає долею людини, переходом від безсонних ночей і хрускоту пальців, через сльози з у с іх очей, до вічности. Приходить теж синтеза осо бистої життєвої путі, замикається цикл жінки баби ним літом: Минуло літо, тільки бабине горить ще, спадає листя на траву, неначе кров, і баня неба молитовно пнеться вище, темнішає немов. Весь світ стоїть, мов храм розписаний штудерно, весь Божий світ яріє барвами яси. І хочеться благать: очисти нас од скверни, Створителю краси! Чи це поворот до себе, якого поетка шукала вже в першій збірці? Якщо поворотом до себе означає приймати життєві правди й конечності та покладати надії на долоні Творця, то так. Якщо ж поворот до себе значить покладатися на свої духовні й фізичні дані і не зв’язувати надій з явищами поза собою, то ні, такого екзистенціяльного повороту до себе поет ка не зробила й не хотіла, мабуть, робити. Стиль — це людина, душа її, що в одних перехо дить процес трансформацій, в других служить як дзеркало, що відбиває риси індивідуальности й фіб ри душі поета. Наталя Лівицька-Холодна належить до цієї другої категорії. Все ж її останні поезії від мінні (і я сказав би, піднесені на вищу площину) від ранніх. Ця відмінність не так очевидна, як субтильна. В першу чергу, її образність стає драматичнішою й унутрішньо динамічнішою чи напруженішою. Рима стає вільнішою, часто тяжіючи від точности до асо- ціятивности (клапоть — папороть, світла — помітила, норах — непокори, замовкни — вовком), що робить її оригінальнішою. Не менш цікаві також зміни в ритмічній структурі, вірш Лівицької-Холодної руха ється тепер наче ширшим ритмічним руслом, допус каючи нерегулярності. Дуже цікава й особлива композиція всієї книжки. Всі поезії поміщені в хронологічному порядку. І коли взяти до уваги, що поезія Лівицької-Холодної — це нотування станів душі й переживань, то в гармонії до того, як посувався час, мінялися теж стиль і зміст. Тяжко натрапити на органічніший хід поезій у книзі — від найраніших до найпізніших. І щойно тепер, п’ятдесять років після появи першої збірки поетки, її творчість зробила повний цикл жінки. Такій же органічній схемі підлягають теж назви збірок: В о го нь і п о п іл (дівочість), С ім л іт е р (молода патріотична візійність), Н а г р а н і (межовість — між 6 "НАШЕ ЖИТТЯ", ЛЮ ТИЙ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
