Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В цій передостанній непевності найтеппішим притулком є розмова з Богом: Господи, роз’ясни ці дні останні теплом. Та поетка не відчуває перед вічністю чи Творцем того біблійного чи християнського страху; навпаки, вона відчуває прояснення душі: Душа у місяця на розі, і світла всі в світах засвічені... І я стою, мов на порозі у вічність. Але в усіх цих мотивах, в усіх піднесеннях і спадах відчутна жінка, її доля, тобто, ми ввесь час рухаємося в колі циклу жінки. Й саме строфи вглиб- лення в долю чи душу жінки виходять найкраще. Ось як відданий настрій жінки, яка чекала на дощ, що мав прийти в восьмій годині, а прийшов у десятій: А жінка чекала напружено, виглядаючи кожну краплю. І стогнали сосни так тужно, що жінка заплакала. Ці чотири рядки схоплюють і найсуттєвіше жіноче, і мудрість, яку по довгих роках приносить життя. Але... приносить те довге життя теж гіркоту жінці: Ніхто не поцілує вже ці руки покалічені, і тільки ніч підстереже гарячу терпкість на обличчі. Мова тут про "старість собачу”, як висловлюється поетка, що "дивиться в душу... пусткою бочки від сміття". І знов таки поетка не відчуває страху перед старістю, а приймає її як нормальний стан речей, навіть в елегантній позі: І душа, як свічечка від вітру, гасне й гасне, поки не замре, поки смерть усі образи зітре й всі надії в вічність забере. Все ж, життя іде, відновлюється, і поетка ні в якому разі не почуває себе поза ним, вона з харак теристичним їй тонким гумором та з дівочою задири- куватістю приєднується до того руху життя: Сходить сонце щодня уранці, заростає квіттям земля для дітей, для бурлак, для коханців, для таких, як я. V Остання збірка О с т а н н я дія (1979-1985) поглиб лює мотиви попередньої збірки і в певному сенсі синтезує їх: Ще одна безсонна ніч, іще зойк без відгуку в пустку... не струсну тягару із пліч, тільки пальці в заломі хруснуть. Наче сльози з усіх очей, всього світу зібрала ніч ця, і ріка їх тече через мене у вічність. Отже, те, що було особистим, стає загальним; що було щоденним, випадковим і проминальним, стає універсальним, стає долею людини, переходом від безсонних ночей і хрускоту пальців, через сльози з у с іх очей, до вічности. Приходить теж синтеза осо бистої життєвої путі, замикається цикл жінки баби ним літом: Минуло літо, тільки бабине горить ще, спадає листя на траву, неначе кров, і баня неба молитовно пнеться вище, темнішає немов. Весь світ стоїть, мов храм розписаний штудерно, весь Божий світ яріє барвами яси. І хочеться благать: очисти нас од скверни, Створителю краси! Чи це поворот до себе, якого поетка шукала вже в першій збірці? Якщо поворотом до себе означає приймати життєві правди й конечності та покладати надії на долоні Творця, то так. Якщо ж поворот до себе значить покладатися на свої духовні й фізичні дані і не зв’язувати надій з явищами поза собою, то ні, такого екзистенціяльного повороту до себе поет ка не зробила й не хотіла, мабуть, робити. Стиль — це людина, душа її, що в одних перехо дить процес трансформацій, в других служить як дзеркало, що відбиває риси індивідуальности й фіб ри душі поета. Наталя Лівицька-Холодна належить до цієї другої категорії. Все ж її останні поезії від мінні (і я сказав би, піднесені на вищу площину) від ранніх. Ця відмінність не так очевидна, як субтильна. В першу чергу, її образність стає драматичнішою й унутрішньо динамічнішою чи напруженішою. Рима стає вільнішою, часто тяжіючи від точности до асо- ціятивности (клапоть — папороть, світла — помітила, норах — непокори, замовкни — вовком), що робить її оригінальнішою. Не менш цікаві також зміни в ритмічній структурі, вірш Лівицької-Холодної руха ється тепер наче ширшим ритмічним руслом, допус каючи нерегулярності. Дуже цікава й особлива композиція всієї книжки. Всі поезії поміщені в хронологічному порядку. І коли взяти до уваги, що поезія Лівицької-Холодної — це нотування станів душі й переживань, то в гармонії до того, як посувався час, мінялися теж стиль і зміст. Тяжко натрапити на органічніший хід поезій у книзі — від найраніших до найпізніших. І щойно тепер, п’ятдесять років після появи першої збірки поетки, її творчість зробила повний цикл жінки. Такій же органічній схемі підлягають теж назви збірок: В о го нь і п о п іл (дівочість), С ім л іт е р (молода патріотична візійність), Н а г р а н і (межовість — між 6 "НАШЕ ЖИТТЯ", ЛЮ ТИЙ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
