Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
або І місяця отруйний чар підступно ранить крізь каштани. Отже, абстракне поняття ніжности стигне тут як га ряча рідина (асоціяція до попереднього емоційного стану героїні й натяк на її теперішній стан відпру- ги). На подібному принципі побудований і другий образ: місячний чар (абстракція) ранить крізь каш тани (знов таки абстракція, яка набирає емоційного змісту). Подібні образи з’являються і в пізній твор чості Наталі Лівицької-Холодної: Знов тиші оксамитний кпапоть упав на слів стогранне скло. чи У штольнях душ лиш холод і пітьма. або Божа рука, що в жмені світ стиска. Особливий своєю асоціятивністю перший образ, — прямо ’’фізично” можна уявити собі палку розмову (стогранне скло слів), яка раптово втихає (падає клапоть тиші й приглушує її). І тут можна погодитися з Рубчаком, що "Образність її (Наталі Лівицької-Хо лодної) поезії... не так вибаглива і багата, як витон чена” ( К о о р д и н а т и , том 2, стор. 114). Все таки треба до цього твердження внести додаток, що внутрішньо образність поетки буває — зрідка, правда — багата та складна. Ill Збірка Н а грані, досі не друкована книжковим форматом, охоплює поезії 1944 — 1967 років. Це створює семирічну прогалину між появою збірки С ім л іт е р (1937) та 1944 роком. Поетка твердить, що вона ніколи не переставала писати, і ця прогалина, як і всі пізніші прогалини, створилася через те, що вірші пропадали під час війни або губилися через життєві потрясіння. В цій збірці поетка не лише вносить нові виміри настрою, глибші й темніші, але й цілком нове став лення до світу. Вона тут дивиться на життя та явища ’’оком втрачених надій”, бо ж усі надії на повернення на Україну, якими жила еміґраційна ґенерація поетки, виявилися фольговими, і Лівицька-Холодна усвідо мила з жахом, що їй таки доведеться ”на розпуттях померти”. Крім того, трагедії й жорстокості Другої світової війни, які до кореня зрушили свідомість сві ту, вирвали також Наталю Лівицьку-Холодну з її ранніх ідеалізованих рейок. Вона побачила світ і життя, як "гірке питво”, "трагічний кін”, з болем і облудою. І в такому світі поетка почулася раптом чужа, ’’немов у труні”. Зрозуміло, що з усім цим приходить розчарування ("про що іще тут можна снити у млах самотніх вечорів?"), і поетка проби рається крізь темінь існування ... зморою страшною, калікою на костурах. Світ, який колись був повний світла, і суспільство, що мало ще зміст і мету — які окутували поетку й давали їй почуття приналежности й задоволення — той світ і суспільство стали відчуженими, а то й недобрими: Так тяжко жить в цей час лихий, недобрий, У штольнях душ лиш холод і пітьма. Ідеалізоване колись суспільство з його політичними візіями стало, після воєнних зрушень, антиподом самого себе, кодлом "хамства і сваволі”. В цьому розчаруванні, в непривабливій сірій дійсності поетка все таки знаходить клапті світла й хвилини ліричних проблисків у вузькому кутку осо бистого життя. Це чудово віддає вірш ’’Усміх”, який варто навести повністю: Знов тиші оксамитний клапоть Упав на слів стогранне скло, А серце раптом, наче папороть, Чудесним цвітом зацвіло. На скатертині пляма світла І усміх по той бік стола: ’’Скажи, чи ти хоч раз помітила, Що молодість уже пройшла?” Нью-Йорк, в якому опинилася поетка, був їй чу жий не лише культурою, не лише чужістю облич навколо неї чи зовнішнім виглядом, який її відштов хував, а й своєю метою, самоспрямованістю, тим безжальним ритмом його механічної цивілізації. І одиноким рятунком, до якого поетка зветралася, був Бог: О, дай припасти до зболілих стіп Твоїх, дай знати, що Ти тут, в міських пекельних норах, і хай Твоєї крови крапля змиє гріх моєї маподухости і непокори. Отже, зміст цієї збірки співзвучний з її назвою Н а грані, в ній поетка відломлює себе від екзальтованої дівочости, від емоційної патріотичної візійности, від ходить від минулого, але, водночас, не входить у сучасне. IV Збірка П е р е к о т и п о л е (недрукована) включає вірші 1968-1976 років. Вона, як і наступна збірка, перетикана елементами передостанности або оста- точности (на це вказують хоча б назви віршів: ’’Ос таннє слово”, "Остання дія”, ’’Остання жертва”, ’’Ос тання молитва”, "Перед останнім судом”, ’’Сповідь”, "Старість”, ”Так мало часу”, "Янгол смерти”, "Крик в порожнечу”, "Тяжко давить на очі пітьма” і т.д.). Наталя Лівицька-Холодна, як ніхто інший в україн ській поезії, два десятки років стоїть на порозі між земним і вічним, нотує настрої й пережиття, дивля- чися у темряву тієї нерозгадної тайни. НАШЕ ЖИТТЯ", ЛЮ ТИЙ 1986 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
