Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
— А тепер мене вже не боїшся? — Ще мені важко сказати... — А тепер Джанет підемо до твого дому. — Чого додому? Я ж перед вами не затаїла, ви ж знаєте... — і її очі тривожно, благально, майже з по корою, дивились йому у вічі. — Я у всьому повірив тобі, Джанет. Але ми таки мусимо піти до твоєї матері. Зрозумій, що я на служ бі й в мене обов’язок... — А тоді? — очі її зайнялися глибокою роз пачливою синню й зблиснули сльозами... — Тоді, побачимо. Всіли до авта й поїхали. Спочатку ніхто з них не обзивався. Джанет покірливо засунулась у сам куток сидження, і знову заховала руки під куртку, ніби від великого холоду і, здавалося, дрімала. А потім, не мов прокинувшись; прошепотіла: — Бачу, що ви таки не повірили тому, що я вам розказувала. Не дивую ся, бо і я людям не вірю, не вірю в їхнє добре сер це... А все ж таки я думала, що може ви інакші, що ви добрі... У нього, тим часом, почала накльовуватись одна думка й поволі розгортатись у душі, а там вона його вже зовсім не покидала. Але він мовчав... Блукали різними вуличками, аж вкінці зупини лися перед старою кам’яницею. — Ми мешкаємо на піддашші, — пояснила Джа нет. — Бачите, там де такі маленькі віконця, подекуди загорнені в ганчір’я, щоб вітер крізь розбиту шибку не проходив... Поволі пішли вгору сходами, — Джанет, зупиняючись ледь не на кожному з них. У кам’яниці чути було пліснявою й вологістю. Натиснули дзві нок. Довго не чекали; відчинились двері й в їх обра муванні показалася жінка. Дивлячись на її обличчя, важко було збагнути вік — бо воно було все сіре, змаргане й проїджене борознами злиднів і журби. Побачивши Джанет, уся прояснилась: — Джанет! Ти?!.. Я вже не вірила, що тебе будь-коли побачу й боялася за тебе, так страшенно боялася, але не ходила розпитувати за тобою нікуди... Я вичіку вала... Вірила, що мене не забудеш і колись обізвеш ся... Враз завважила поліціянта, її обличчя ще дужче посіріло й вона схвильовано його поспитала: — Що сталося? Невже Джанет?.. — і вона обвела його спо лоханим поглядом. На руках у неї плакав малюк — його личко було таке прозоре, здавалось, у ньому не було однієї краплини крови... Поліціянт заспокійливо сказав: — Не турбуйтеся. Властиво нічого такого не сталося. (Про крадіжку Джанет він покищо подумав ще не згадувати). А по тім добавив: — Я лиш привіз вам дочку додому, бо вже вечоріло, заблукати могла, а в місті як самі знає те, сьогодні вечорами — небезпечно. Даруйте, що я не представився. Моє прізвище — Монтґомері — Денієл Монтґомері. Заспокоєна жінка, що Джанет ні в чому не про винилася, з полегшею відідхнула й запросила їх вглиб кімнати. І хоч тут з кожного кутка аж боліло нужденністю й недостатком — кімната ясніла чисто тою. Жінка поклала малюка до ліжка й сіла з ними за стіл. А тоді вона звернулася до поліціянта: — Вам може дивно, але я не обвинувачую Джанет, що вона покинула наш дім і не маю до неї ніякого жалю, бо яке тут може бути їй життя — і обкинула Джанет журливим і болісним поглядом. — Але ж Джанет — ваша дитина?.. — Я вам не дивуюся, що вам це важко збагнути. Але про мого мужа знаєте, може Джанет вам уже розповіла. Яка тут її майбутність?.. Мені було б дуже важко без неї, і я побивалася б за нею, але повірте мені, мені ще важче було б дивитись на неї як вона виростає у безнадії. А так думала, що може знайде працю, що влаштується якось і житиме як інші лю ди... А ви — чи не віддали б своєї дитини будь-куди, щоб лиш її рятувати, навіть тоді, якби думали, що вже її може й ніколи не побачите?.. — Долонею вона провела по очах, але сльози не вибігли, щоб облег- шити біль, бо він так затверд у її душі, наче мозолі на її руках: рубець на рубці... А потім стиха додала: — Що ж кожного доля у Божих руках. Увійшла тиша. Джанет дивилася то на свою матір, то на поліціянта, судорожно тримаючись по верхні стола. А поліціянт задумався над матір’ю, що ладна була навіть ніколи не бачити своєї дочки, за ховати свій біль і тугу, ради її добра. І до нього зно ву настирливо повернулася попередня думка: він ще щось важив, надумувався і вагався, а потім запитав: — Скажіть, будь ласка, де тут найближчий телефон? Я запізнився сьогодні й дружина моя може бути не спокійна. — Зараз недалеко біля нашого дому. Але поспішайте, бо кожної хвилини може надійти мій муж, а коли він на підпитку, його краще не зустрі чати, тим більше, що поліцейська уніформа кидає його у ще більшу лють... Запевнивши, що він зараз вернеться, поліціянт хутко відійшов. Знайшов телефонічну будку, накру тив число й швидко заговорив: — Мішел, тут Дені. Мене затримали важливі справи... — Добре, що дав знати, а то я уже журилася. Але про які важливі справи ти говориш? — Пригадуєш, що кілька тому днів ми говорили про те, щоб крім наших двоє, адоптувати ще одну дитину. І якось сьогодні так склалося — що я зустрі- нув дівчину... Мені здається, що вона добра й розум на... Як і задумували, могли б її прийняти до свого дому, дали б їй змогу прожити, вможливили б даль шу освіту. А вона, хоча й старша, могла б бути на чебто сестрою нашим дітям. їй чотирнадцять років і на ім’я їй Джанет. Я ще навіть непевний чи на те по- гидиться її мати, але наперед хотів порадитись те бе... Адоптувати її неконечно... Хіба може потім... — Це трохи, Дені, несподівано для мене. Може б 12 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ— КВІТЕНЬ 1985 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
