Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ОПОВІДАННЯ М’ЯКЕ СЕРЦЕ ПІД СУВОРОЮ УНІФОРМОЮ ЛЮБОВ КОЛЕНСЬКА З далекої віддалі, наче з глибоченних надр землі й на тугому прив’язі — самотньо й глухо гомоніло людське серце — і лиш іноді його відгомін оживав у душі людини. А так, — начебто його ніхто не чув. А може й не хотів чути... На перехресті доріг, де мінялися світла стояв високий і дебелий поліціянт, керуючи рухом. Уже ніби була весна, але ще віяло снігом і нена че на глум — блискавиці й громи, розшалівшись на небі, христили землю, а вітер, немов людські злидні, вдирався за спини прохожих. І там, де вчора заче пило сонце кущі золотодощу своїм теплом — і він прояснів, сьогодні уже квіття його затривожено гля діло в небо... Поволі, сковзаючись по льоду, їзднею пересува лися авта. Поліціянт насунув глибше на чоло шапку, щоб захиститись від вітру, але це не багато допомог ло. І він безупинно стежачи за рухом, у той же са мий час мріяв, що він уже не тут, а вдома, а там — Мішел і його діти, гаряча страва й тепло. ”От, добре було б, — міркував він собі, — завжди взимку пере мінюватись у цвіркуна, і нікуди не виходячи з хати, грітись біля печі — і так лиш одним оком, ліньки, крізь вікно споглядати на зимову віхолу”. У цій хвилині він знову підвів руку — і за пома хом її — рушила густа черга авт. Раптом почерез їз- дню, не зважаючи на авта, почала йти дівчина: наг лий скрегіт гамульців, лайка — і авта одно по одному зупинилися. А дівчина ніби нічого, далі йшла мов у сні якомусь... Миттю до неї прискочив поліціянт, вхопив за руку та перепровадив через їздню. Аж на хіднику, шорстко випустивши її руку, він гостро сказав: — Як же це ти — не дивишся ні на світла, ні на авта?... Хіба тобі на думку не прийшло, що не лиш ти одна могла згинути, але могло прийти до зудару авт, до ката строфи?! Здавалось, вона ніби чула, про що він до неї го ворив, а ніби ні... Спроквола на нього глянули її ве ликі сірі очі — сумні такі, наче б у них затримався увесь згусток хмарної осени — на хвилину вони зупинились на ньому, далеким-далеким поглядом, але потім зараз же заховалися за вії, притрушені сні гом. У одній руці в неї була полотняна торбина, а другою вона намагалася притримати великий бар вистий, ніби пляжевий парасоль, що його їй вихоп лював вітер. Рукавичок вона не мала, і руки її багро віли від холоду. Зношені джинси, тонюсенька курт ка, хіба підшита вітром, це був всенький її одяг. О ні, не про все я згадала, на ногах у неї були ще драні тенісівки, зашкарублі від льоду, затвердлі від дощів і холоднечі. Хвилину вона отак простояла, ніби надумувала ся куди їй далі йти, а потім, навіть не глянувши на поліціянта, повернулася й пішла. За нею сипнув сіг, хутко замівши її слід. Поліціянт ще бачив як вона нерішучо зупинилась на поблизькому від доро ги сквері, і начебто зовсім байдуже, що надворі хо лод і студінь, сіла на лавці. Та йому ніколи було сте жити за дівчиною, і він знову станув на своєму місці, щоб наглядати за рухом. Коли, за кілька хвилин, поглянув на лавку, де си діла дівчина, побачив її на цьому самому місці: роз простерла над собою парасоль і сиділа нерухомо, немов когось дожидаючи.. Лиш руки заховала під куртку. Пройшло ще трохи часу й вітер ущух, забираючи за собою сніговійні хмари. Виглянуло сонце, але вже ненадовго, бо почало сутеніти. А дівчина не квапи лася нікуди й сиділа далі на лавці, ніби позуючи комусь до портрету. ”Ще коби трохи, — подумав поліціянт і він уже зможе піти додому. Там на нього чекатиме Мішель і життя, яке ж інше від цього довкілля — безпечне й далеке від злочинів, що зачаєно мандрували по ву лицях. Адже скільки його товаришів заплатило жит тям, рятуючи когось від напасти”... Вечоріло. Замерехтіли по хатах світла. Рух на дорозі погасав. Враз поліціянт завважив як з лавки підвелася дівчина. Цим разом вона почекала на зміну світел, а там перейшла їзднею на хідник по протилежному боці вулиці. Ніби байдуже, вона ввій шла, замішалася поміж прохожих та й розглядала одну за одною вітрини. Раптово вона блискавкою 10 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ— КВІТЕНЬ 1985 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
