Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72
ОКСАНА ЛЯТУРИНСЬКА Давно затерся слід копит. Давно вже коні продудніли. А далечі очам не спить, не дохилити сліз дозрілих. Як-би хоч здалеку узріть! Як-би вітри відтіль подули! Як-би зійшла щаслива мить!.. Пішли, пішли і... не вернули. І, може, впали вже сини. Мій Боже! серце-крига. Щитом Господнім заслони, пошли Архистратига. Хто виїде в час такий із двору? Про бурю вихорі говорять. Вже поночі, лягає мла, і кінь, весь змилений, охляв. Приємно, затишно в кімнаті. Постеле постіль білу мати, оберегатиме чуй-сон. І не надивиться, либонь, на вроду сина парубочу, і не натішиться досхочу. Хай в серці буря, наче бич! Страшна, неначе чорний злочин, Хай пітьма зазирає в очі зловіщо віч-у-віч! Хай маревом на все життя. Триває в ухах зрив гармати! — Дарма, що кам’яно-бліда — а мати буде усміхатись. Із збірки ”Г усла". завдання, кожна поїздка була безпосередньою конфронтацією з десятками людей різного калібру. Жінка-революціонерка ніколи не забувала хто вона і при кожній сприятливій нагоді розворушувала думку співрозмовця, сіючи ’’зерно в негоду”. Вкінці неможливо поминути ще однієї ролі жінки в боротьбі ОУН-УПА, ролі, якої не визначити датами та цифровими зіставленнями. Тут мова не про сані тарку чи зв’язкову, а просто мова про жінку, яка вже самою своєю природою злагіднювала важке вояцьке життя. В час існування відділів УПА, жінки, хоч деколи, переплітали святами тверді вояцькі будні, виготовляючи по селах святкові харчі, печиво, влаштовуючи розривкові програми. Коли боротьба стала затяжною, до смерти, у бункрах, глибоко під землею, вона створювала принаймні ілюзію нормального життя. Бо хоч як твердо заправлені вояки, кожний тужив за ріднею та дорогими серцю людьми. Ненависть до ворога мобілізує до бороть би, але самою нею не сила жити і сильнішою за ненависть була наша любов до тих, що страдали — батьків, рідні, всього народу. Саме присутність жінки помагала у збереженні ніжніших, так важливих людь- ських почувань серед вояцтва. Різниця між чоловіком та жінкою не затерлась і в підпільних обставинах і не завжди співвідношення було ідеальне. Усюди, куди б не проходилось, треба було наперід проломити ледок стриманости, а то й застереження, мовляв, як ти вкладаєшся в нашу тверду вояцьку братву. Ось пригадується одна весна, вже під большевицькою окупацією. Я залишала місце зимування і направлялась в інший терен. Важко було розставатись з друзями, з якими пережила критичні часи зимових облав, скромне, та якже тепле родинне Різдво. В бункрі, засипаному в полі снігами, їх п’ять, вояків у близнах з ран, як діти змагались між собою хто кращу зробить прикрасу на ялинку з кольорових промакаток, які я повитягала на ту ціль з зошитів. Пережили ми спільно біль утрати вбитого під селом одного з-посеред нашої шістки, то ж не диво, що стискаючи востаннє долоні, на очах у нас блистіла сльоза. А вже перед тим призналися були: коли командир повідомив нас, що з нами буде зиму вати жінка, ми прийняли вістку з негодуванням. ” 1 як воно буде витримати до весни, журились ми, — ні заклясти по-людськи, ні вилаятись як слід, — хоч лопни, але, чоловіче, тримай фасон... пропала зима”. У нас дружба між чоловіками та жінками була побудована на критеріях, які виключали створені природою і суспільством різниці. Неспівмірно нерівна боротьба з могутнім окупантом, спільна доля, важкі пережиття, біль утрат, а найголовніше — одержимість ідеєю визволення свого народу, з’єдну вали нас, як перших христіян у катакомбах, у велику спільну родину, де кожна людина була дорогим скарбом. Нога-в-ногу зі своїми друзями, пройшли жінки до кінця важкий шлях революційно-визвольної бороть би ОУН-УПА під час і після Другої світової війни. Одні з них загинули геройськи поруч своїх ранених друзів у шпиталиках УПА, інші в бункрах, на лісових постоях, на ворожих засідках під селами, на полях, дорогах. Безліч їх потяглись в запльомбованих в’язничних вагонах у тюрми і сибірські концтабори. Але й там, хоч як виснажені нелюдськими табор- ними умовинами, віднімали собі від уст мізерну пайку в’язня і передавали через дроти своїм друзям з УПА. По важкій щоденній каторжній праці виторо чували нитки з тряпок, щоб вишити ними хустинку і передати їм, і зогріти ласкою і сили додати їх муче ницькому життю. А коли в концлагерях, як в Кінґірі, їх друзі, обороняючи прав політв’язня, опинились у смертельній небезпеці, вони й там пішли їм на поміч. Взявшись за руки з жінками, які колись вдома зілля збирали на ліки повстанцяи, своїми худими тілами заступили дорогу ворожим танкам з розпучливою надією рятування своїх друзів. Але ворог не здригнувсь на їх поставу, і полягли вони, розчавлені танками, в передовій лініі боротьби. На всіх їхніх безіменних могилах, густо засіяних по рідній землі та сибірських тюрмах і концлагерях, символом ясніє напис: "Semper Fidelis”.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48-49 
50-51 
52-53 
54-55 
56-57 
58-59 
60-61 
62-63 
64-65 
66-67 
68-69 
70-71 
72 
