Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72
СЕСТРА ПАРТИЗАНА — Ну як? Ти не хочеш про брата та інших, що з ним, казати? Сьогодні — останній твій день! І знову скручені руки... Зломилися стріли дівочих брів. — Не скажеш? Хилилась од муки. — Не скажеш? Ні слова, ні звука... Рішучістю погляд горів. Та потім уста затремтіли, забувши про біль, піднялась голова, струною напружилось тіло й мов горді орли, до небес полетіли, ударивши кату в обличчя, слова: — Казати. Про що ж вам казати? Хіба про ненависть мою? Про те, що хотіла б я ДІМА поруч із братом Вітчизни моєї лютого ката стріляти сьогодні в нерівнім бою? Про те, що мою Україну люблю я понад життя? Стріляйте! Я краще загину, ніж зраджу мою Батьківщину і жовто-блакитний стяг. На тілі дівочім — кривавії рани і погляд по гає голубий... А з лісу на ворога йшли партизани і пісня лунала: ...’’Сотня поляже, тисяча натомість стане до борьби!”. Українське слово. Париж 1951 р. Холодні, незламні ґрати... А в небі — відлуння пташиних пісень. Знала: сьогодні вмирати. Тремтливі пальці стискали ґрати сьогодні останній день. — Невже ж ти жити не хочеш? — Питала небесна блакить. Здригнулися плечі дівочі... Жити? Звичайно, що хоче! Жити, сміятись, любить! Жити... Дл цього треба зрадити друзів. — Ні! (гукнула до синього неба) Такого життя не треба, не треба мені! Знову почулися ката кроки знайомі... іде... далі була провідником ОУН у Львові (1944), а закінчила свій дійовий шлях як авторка оповідань з підпільної боротьби і співредактор підпільних видань ОУН і УГВР. Її оповідання про юного розвід ника — ’’Михайлик” — було кілька разів друковане і перевидане на еміграції (Напр. ’’Євшан Зілля”, Торонто, 1969). В Україні вийшло воно з підпільної друкарні 1949 після її смерти. У грудні 1948, відстрілюючись, оточена єн кавед истам и М. Дмитренко згинула у рідних Карпатах. Її нагород жено Бронзовим Хрестом Заслуги. Оцими нечисленними дійовими силюетами показано тут (поза УПА) — ділянки і далеко-далеко неповний обсяг діяльности незліченних, відомих і безіменних учасниць визвольної боротьби. Тим більше цей перегляд у загальних зарисах залишився б не виповненим, якщо не зупинитися хоч коротко на ролі і патріотичній поставі матерів. Вони були незмінні на всіх етапах цих новітніх визвольних змагань. Помітно, що й тоді, коли велика частина громадськости т. зв. угодового крила не сприяла, а то й осуджувала націоналістичну молодь, — то наші матері у більшості були з нами. Вони не тільки розу міли, але й самі бували помічні різними способами: переховували й переносили нелеґальні матеріяли, помагали в камуфляжі й алібі і головне — зберігали мужню поставу. Це було велике полегшення для молодих підпільників, коли їхня мати в обличчі за грози могла спокійно сказати собі й іншим: мої діти такі ж, як усі, такі ж і їхні обов’язки. Але літа минали, і матерями ставали колишні під літки з підпілля. І це була тиха драма у душі кожної з молодих підпільниць, особливо в загострених умовах війни і збройного підпілля. Коли мати, наро дивши дитину в тюрмі, зідхає від ’’щастя”, бо їй удалося видати малятко ”на волю”, а перед нею залишається невідома дальших загроз, — то це неповторна трагедія материнства. Так було з К. Зарицькою. Вона не була звільнена з дитиною (як десь було помилково подано), — тільки перед при ходом німців до Львова, коли переходово щезла сторожа, їй удалось вирватись з тюрми. Були й інші "щасливі” матері, які, зникаючи в підпілля, задля безпеки дітей залишали їх у наших "мамусь”. Вони часом інкогніто відвідували своїх маленьких, але скоро залишалися вже нерозпізнаними. А бувало, так і осталась на добрих руках несвідома своєї долі сирітка. І прибрані матері жертовно несли особисте ризико виявлення дійсности. А для підпільниць можливість ліквідації й осамітнення дітей, коли й батьки були в небезпеці, — була, мабуть, найважча данина визвольній боротьбі. За дня революціонерка ладнала справи, а вночі гарячими сльозами обли вала свій біль. Отож нехай наші загублені душі, наші прийдешні покоління та й матері всього вільного світу знають, якою великою є мета у боротьбі за волю, що сплачу ється такою великою ціною.* * 3 вдячністю подаю тих, що помогли мені пригадати деякі події і людей: Осипа Демчук — член ОУН від часу протипольської боротьби; п. Марія /Сосесенко/ Заяць — член ОУН під польською окупацією, в'язень у тюрмі і в Бе резі Картузькій; Ірина Козак — член ОУН і УПА; ректор УВУ проф. д-р Володимир Янів, відомий націоналістичний діяч 30-их років. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48-49 
50-51 
52-53 
54-55 
56-57 
58-59 
60-61 
62-63 
64-65 
66-67 
68-69 
70-71 
72 
