Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72
зганьбленої, і на барикадах нашого народного горя створив з неї образ України. Ніде в світовій літературі нема такого трагічного образу, що під іменами Катерини, Оксани, Сови, Марини, Наймички, Сліпої, Відьми, Лілеї — підно ситься, нарешті, до символу святої Богоматері Марії, що знесла найбільші страждання і — вже в чисто ’’українському стилі” — під тином, Сумуючи, у бур’яні Умерла з голоду. Судились їй незвичайні посмертні перетворен ня, коли її професійні лицеміри одягли в царську порфіру, а по суті ж — Наплювали На тебе, чистую, кати: Розтлили, крот кую ! А ти... Мов золото в т ому горнилі, В лю дській душ і возобновилась... Жила й возобновлялась вона у власних сльозах, у своїй пісні — тій, у яку заслухався Франко: Слухаю, сестри, тих ваших пісень сумовитих, Слухаю й скорбно міркую : Скільки сердець тих розбит их, могил тих розритих, Ж алощ ів скільки неситих, сліз вийшло пролитих На одну пісню т акую? Забудеться багато імен працівників пера, але ніколи історія нашої культури не забуде неписьмен ної подільської жінки Явдохи Сивак, що вік свій ’’прожила в біді, як камінь у воді”, але зберегла у пам’яті і проспівала для запису 1008 народних пісень, розповіла сотні казок, приказок та прислів’їв. І веліла підписати ця семидесятирічна бабуся прізви щем Зуїха, бо під власним прізвищем могла запису вати лише улюблені пісні... Сотні імен таких жінок загубились у пам’яті і злились з іменами народу. Вони виспівали душу і влились у життя луною мелодії. Зовсім невипадково цей народ дав найбільшу поетесу світу — Лесю Українку. Так і мало бути, що ”на гору круту крем’яную” зійшли у нас три жінки — Леся Українка, Марія Заньковецька і Ольга Коби- лянська — і стали біля вершинних явищ нашої куль тури символами народної шляхетности. По революції на допомогу жінці прийшов технічний поступ. Стали змішуватись старі устрої. Закинувши вишивання, Олеся Кулик потай від "старосвітської” матері кинулась тікати на курси трактористів. За браком живої ідеї, дівчина ні з того, ні з сього підняла ідею емансипації... проти своєї матері! Ех, мабуть не треба було славити Олесю Кулик як трактористку: з неї могла б вийти ніжна мати і добра дружина тракториста. Все ж таки, соціалізм проголосив рівність не для того, щоб дівчата грубіли за чоловічою працею, а хлопці спрямовували та солодко оспівували їх трудовий подвиг... "Жінка в колгоспі — велика сила”. Цей нецере- Мал. Слава Ґеруляк монний афоризм великого циніка' зформулював фактичний стан рівности жінки у ті роки. Рівність обернулась потворною Гримасою проти неї, слабкої, виснаженої і обтяженої сім’єю. Війна все списує. Вона закріпила жінку на найважчих роботах, зробила її вдовою і одинокою матір’ю — Росли роки. Росло т воє чекання. Печаль смоктала радощ і твої. І над т воїм Розст ріляним коханням С каж ено глузували солов’ї. (Василь Симоненко) Нині найстрашнішеслово про жінку — це слово статистики... Чоловікам все ж таки було не так: вмирати легше. Зараз соціяльна проблема розриву між містом і селом — на плечах жінки. Виявилось, що вона не тільки в колгоспі велика сила. Найважчі і найде шевші роботи в місті теж виконує ця сила. Копає рови. Асфальтує дороги. Вивозить за місто сніг. Носить цеглу. Будує місто, в якому не житиме. За вказівками, під керівництвом та наглядом чоловіків...
Page load link
Go to Top