Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72
Всі бліднуть. Посилаю до Каратницького стрільця із донесенням, що москалі нас окружили, вже є в Соколові. Дістаю відповідь, що це, ’’наша розстрільна закручена в підкову і це певно наші кулі перелітають”. — Один на охотника в село, подивитися, чи є вже москалі! Зривається Калиняк. Кинув наплечник, набив кріс і вискочив на окіп. Вслід за ним посипались московські кулі. Обернувся ще раз, глянув на нас і щез між хатами. В окопах наших сусідів мовкнуть стріли, цілком вти хають. — Пане хорунжий, голошу слухняно, немає муніції! — стоїть передімною блідий зі страху мадяр і каже по- німецьки. — Тимощук, Ґайоха! Скриньку патронів мадярам! Біжать до сусідніх окопів і за хвилину починається знову горячкова безупинна стрілянина. Кулі летять зі заду, переду й з правого крила. — Заслоняйтесь, товаришко! — кричить Фенюк. — Пусте! — відповідаю і біжу на ліве крило чети, щоби скоростріл звернути більше направо. — Пане хорунжий, доношу слухняно, не маємо мунуції! — Пане четарю! Куди стріляти, бо б’ють зі всіх боків? — питає Ґайоха. — Вперед! Про інше й не думайте! Це вже пропало! Без слова протесту звертається до стрільвіконця і бай дуже, з резиґнацією, стріляє далі. Кров палає у мене в жилах, лице пашить. Дуже ясно розумію все... Позиція пропала, моя чета окружена, в потрійнім вогні. Посилаю "звідомлення”, однак і на це дістаю відповідь: — Видержати! Біжу на ліве крило до сусідньої чети й кричу: — Завертати! — Ще не було приказу! — блідий як смерть відповідає мені Мамчур. Стріли щораз слабнуть. Вкінці втихають цілком. Гробова, страшна тишина... Кров ударяє мені до голови. Перебігаю цілий свій відділ. Мовчки, з понуреною голо вою, стоять мої хлопці. — Чому не стріляєте? — Поручник гонведів заборонив стріляти. Кажуть, що москалі піддаються! Вискакую на окіп і бачу щораз ближче сіру лаву моска лів. Ідуть, біжать, а зі заду за собою тягнуть скоростріли. — Бити, хлопці, стріляти! Це зрада! Ідуть наступом на нас! — кричу що сили. Кинулися хлопці до крісів і б’ють, стріляють без пам’яті. Малий Білинський вискочив на окіп і заломив руки: — Москалі на дротах, все пропало! З нечуваним і страшним завзяттям та одчаєм прикла дає кріс до рамени й стріляє. За ним вискакують на окопи інші мої хлопці, бо через стрілвіконце годі вже стріляти, дострілу немає. — Пане четарю! — прибігає стрілець Моклович. — Наші сусіди піддаються! Одержую знову відповідь: — Видержати! Якась горячка опановує мене. Беру кріс і стріляю, як на стрільниці. Набиваю, ціляю і автоматично потягаю за язичок. Біля мене, без зойку, тихо, похилився на перегороду Тимощук. Кров бухає йому зі шиї. Це пеоша жеотва. В селі сальви — ці відомі, московські сальви. Біжу наліво. Дивлюся на перегороду, одну, другу, третю... Ні живої душі. Весь курінь відступив. Мене не повідомили про це. Оставили зі сусідами, які піддалися москалям. — Відворот одинцем! — приказую своїм хлопцям. Зіскакують із окопів. Бачу, видовжується гусак: Семенюк, Кривицький, Ґайоха... Рій Батейка і Ґаврицького ще стріляє... Ці вже пропали... Біжу дальше, зіскакую на дорогу. Кілька старих ополченців, які "маркирували” в селі, переділюють мене й моїх хлопців. Кулі, як рій бджіл, що висипався в ясний, соняшний день, бренять кругом мене. Мені це чомусь байдуже... Перебігаю між хатами й паду на дротяні перешкоди, які ми заложили, як охорону перед москалями. Обвивачі зачепилися за дроти. Не всилі витягнути ноги. — Еколе, еколе! — кричать два мадяри, які люті на мене, що загородила собою одинокий можливий перехід. Пхаються на мене. Падають на мене. Обвивачі друться на шматки. Котимося в долину, в окопи... Рів із болотом. Встаю і біжу далі. Ноги щохвилини западаються в болото, плутаються у високій траві. Не всилі я вже бігти. Іду щораз поволіше. Недалеко від мене тріскає шрапнеля, не ранить мене. Хочеться мені сміятися, кепкувати з неї... Шуварі щораз більші, болото глибше. Наді мною знову глухий зойк. Яка ж я утомлена... Якась мряка прислонює мені очі. Передімною палі зірваного моста й каламутні, зелені филі Стрипи... * * ¥ Збірка на битій дорозі зі Соснова до Ваґи. Числю своїх людей... — Один — два — три... Якийсь жаль давить горло. — Пане сотнику, голошу слухняно, трьох людей! Перед очима стоять мені мої хлопці, на окопах, із крі- сами у руках, із горячкою та завзяттям в очах... — Ви зі своєю четою вирятували цілий курінь! — кажуть мені стрільці. — Ми вже всіх вас до одного мали за вбитих — додав Каратницький. Дивно чомусь... Ті самі люди, що недавно мою чету, найменших і наймолодших хлопців, дітьми називали й з погордою диви лися на них, тепер — із якоюсь дивною пошаною дивлять ся на тих трьох із моєї чети, які вирятувалися і з дивним притиском кажуть: — Це з вашої чети... Сонність і якась смертельна втома оповивають мене. Думаю, де я, відкіля я взялася тут... Бажаю пригадати собі слова команди та не всилі... Іду до хати й кидаюся на долівку. Хтось приносить мені трохи соломи й плащ під голову. Неначе вже у сні чую, як у хаті говорять: — Третя чета... Літопис Українського Січового Стрілецтва. ”3а волю України”. Історичний Збірник УСС. В 50-ліття збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Москви 1914- 1964.. Видання Гол. Управи УСС, Нью-Йорк, 1967. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top