Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72
ВЕЛИЧАВИЙ З’ЇЗД СОЮЗУ УКРАЇНОК КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ 1937 РОКУ Вже минуло з того часу більше тридцяти років, а в пам’яті моїй ще й досі живе образ того могутньо- величавого з’їзду Союзу Українок, який відбувся в Ужгороді 1937 року. Головою Союзу Українок була Ірина Волошин (дружина о. Авґустина Волошина, бувшого пре зидента Карпатської України), заступницею голови — Ірина Невицька (письменниця і громадська діячка Пряшева), культурно-освітньою референткою д-р Харитя Кононенко (племінниця відомої письменниці Валерії О’Конор Вілінської), секретаркою була я. Союз Українок на Карпатській Україні був заснований в 1936 році з ініціативи д-р Хариті Коно ненко, яка прибула до Ужгороду в 1936 році і відразу включилася в громадське життя. Жіночий рух на той час був заслабий на Закарпатті. Харитя Кононенко присвятила себе повністю організації жіноцтва. Хоча була молодого віку, вже мала великий досвід в громадському житті. Приїжджаючи зі Самбора до Ужгороду на відвідини свого брата надрадника Данила Старухи, Ольга Ціпановська відома як учасниця Першого Світового Жіночого Конґресу у Станиславові 1934 року, вважала своїм обов’язком інформувати нас про жіночий рух у Галичині. Ольга Ціпановська була лагідної вдачі — щира, добра і велика українська патріотка. Жіночий рух був для неї ’’Sine qua non” вже з молодих років працю вала вона для розбудови жіночих організацій та добра українського жіноцтва. Д-р Харитя Кононенко і я мали змогу частіше зустрічатись з Ольгою Ціпановською, тіткою моєї товаришки Люни Стахурівної, яка викладала в ужгородській гімназії латину, а я хемію і ми годи нами перебували в товаристві О. Ціпановської. Надзвичайно приємно було слухати її оповідань про працю українського жіноцтва та великі досягнення Союзу Укоаїнок у Галичині. О. Ціпановська давала нам всякого роду поради, як розбудувати жіночий рух у нашій країні.Осягнувши інформації та цінні вказівки від О. Ціпановської, Харитя Кононенко нав’язала писемні зв’язки з відомою вже в той час нам усім головою Союзу Українок посолкою Міленою Рудницькою, надзвичайно доброю органі заторкою та дуже талановитою, як промовець. Мілена Рудницька була знана як видатна діячка не тільки в Галичині, а й закордоном. Вся українська спільнота на Закарпатті нале жала до Товариства ’’Просвіта”, централя якого знаходилась в Ужгороді, і філії її були по цілому Закарпатті. Т-во ’’Просвіта” на той час посідало власний двоповерховий будинок в Ужгороді, в якому містилися: модерно влаштоване кіно, велика концер- това заля, клюб і різні інші приміщення. До Т-ва ’’Просвіта” належали всі українці, як також автохтони, свідомі своєї приналежности до української нації, не боялись наразити себе на зайві переслідування чеського уряду, який вважав, що Закарпаття не є заселене українцями, а вважав їх русинами. Праця на національній ниві була нелегка, бо чеський уряд сіяв незгоду. Чехам вигідна була гра, — ділити населення Закарпаття на два табори: український — Т-во ’’Просвіта” і руский — Т-во ’’Духновіча”. Ціллю сіяння незгоди між населенням Закарпаття було відсунути автономію. Аргументом уряду було: поки не буде розв’язаний ’’язиковий вопрос”, Закарпаття не матиме автономії. 10-го вересня 1919 року Сенжерменським договором Закарпаття прилучено до Чехословач- чини запевнюючи йому законом автономію, під назвою ’’Підкарпатська Русь”, але цей закон залишився лише ”de jure”, a ”de він не існував. Причина відкладення признання автономії була дуже проста: Чехія переживала надпродукцію інтелі генції і тому постало питання: — де розмістити своїх фахівців та урядовців? Вихід з положення був — всі вони зайняли відповідальні пости на Закарпатті. Українська течія була дуже сильна, бо україн ська мова для населення була зрозуміла і рідна, а російська була чужа — накинута згори. Нашим вели ким здобутком було те, що шкільництво знахо дилось в українських руках: навчання в школах відбувалося українською мовою. Також шкільні підручники були в українській мові. Велика заслуга в справі шкільництва належиться Шкільному Інспек- торатові. В той час очолював його Юліян Ревай, пізніший прем’єр-міністр Карпатської України. Кадри українських фахівців, які закінчили студії в високих чеських школах із дипломами лікарів, інженерів та інших спеціялістів та готувалися застосувати свої знання на рідних землях, були примушені вчителювати на Закарпатті, бо це була єдина галузь, яку не могли зайняти чехи через незнання української мови. Ці освічені люди сіяли культуру і національну свідомість на Закарпатті. Союз Українок перебував в постійному контакті з нашим свідомим учительством. Ми старались за чергою їздити по селах з рефератами на різні теми або заступали нас членки, які учителювали, діставши вказівки від управи СУ влаштовувати реферати на місцях. Багато разів Товариство ’’Просвіта” маніфе стувало свою силу з’їздами з різних нагод. Всі націо нальні святкування, чи з’їзди вважались”ірреден- тою”, бо чехи боялися впливів Галичини. Такі з’їзди були показником по чиїй стороні сила та правда,
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48-49 
50-51 
52-53 
54-55 
56-57 
58-59 
60-61 
62-63 
64-65 
66-67 
68-69 
70-71 
72 
