Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72
Америки, Канади, Арґентіни, духовенство, представники краєвих товариств, гості та багато молоді. Трибуна не поміщує всіх. Свято почалося Архиєрейською Службою Божою, яку відслужили: станиславівський єпископ-по- мічник Іван Лятишевський в асисті ректора Богословської Семінарії о. д-ра А. Бойчука і канцлера о. Р. Лободича при польовому престолі. Після відправ та проповіді єп. І. Ляти- шевського почалася многотисячна (3,000 учасниць) де- філяда сільських Кружків Союзу Українок. Під звуки двох духових оркестр проходили перед трибуною рівними колонами жінки і дівчата, повернувши голови в сторону головного проводу з пошаною і довірям. День був чудовий, соняшний — ні одної хмаринки на блакитному, рідному небі. Перемаршовували заквітчані стрічками ряди дівчат, руховичок т-ва ’’Сокіл”, лава жінок у квітистих хустках на головах, білих сорочках, вишиваних різнорідним и мотивами, технікою і кольорами. Попереду йде , най- численніше заступлене жіноцтво Станиславівщини. Неда леко трибуни в юрбі глядачів, стоїмо ми, організаторки та з увагою слідкуємо за маршуючими лавами наших "жіно чок”. Переходять ряди жінок з чітким написом: "Кружок Союзу Українок села Ямниця”, в зелених хустках, таких же спідницях та червоних запасках, зі села Микитинець в червоних вишитих кептарах, із села Підпечар у білих спід ницях та мистецьки вистилуваними чорною ниткою рукавами сорочках. Дальше село Радче в жовтих запасках, село Павелче в чорних оксамитних спідницях, чорних кер сетках і зелених фартушках. Спостерігаємо знайомі усміх нені, веселі обличчя. Дехто з маршуючих зауважив нас та помахом рук радісно вітає нас. Радість наповняє наші груди. Недаремними були наші недільні поїздки по селах, труди, підготівна праця по Кружках. За Станиславівщиною в дефіляді маршували представниці сільських Кружків: Коломийщини, Галича, Рогатинщини, Бучаччини, Бережан- щини, Городенщини, Стрийщини та міщанки з Калуша і Угнева в староміщанських одягах. Після імпозантної одногодинної дефіляди організо ваного українського жіноцтва під звуки духових оркестр, відбувалися рухові вправи дівчат із т-ва "Сокіл”. На зеленій мураві просторої площі уставляються дисципліновано стрункі колони руховичок, що нагадують барвисті клюмби польових квітів. На знак провідниць Граціозними рухами виводять вправи вінками, серпами, гагілки та хороводи, під звуки тужливої дівочої пісні. Глядимо мов заворожені. Яка краса! Яка древня містика народнього ритуального танку відбувається перед очима тисячних глядачів на лоні зеленої природи! Під гучні оплески захопленої публіки закінчився попис соколиць. Біля трибуни на площі відбулося многотисячне віче українського жіноцтва. Голова Союзу Українок Мілена Рудницька відкрила віче, стверджуючи, що сьогодні українські селянки здали іспит зрілости своєю масовою участю та організованістю в Конгресі. Головну промову до сільського жіноцтва виголо сила заступниця голови СУ Ірина Макух-Павликовська. Згадуючи частини українських земель, представниці яких прибули на Жіночий Конгрес, із сумом пригадала, що немає присутніх наших сестер із Наддніпрянщини. Засту пають їх тільки частинно емігрантки. ’’Всі ми українські жінки-сестри, маємо спільну думку і завдання. Ніхто нам українським жінкам не вирве віри в краще майбутнє, бо ми здобули її кров’ю наших батьків, братів, чоловіків і синів, а також нашим терпінням. Після 50-ти років тяжкої праці ми стоїмо на засадах християнської релігії, бо Церква відіграла велику ролю в житті українського народу. З її поміччю виховуємо здорове покоління. Маємо домагатися української школи, україн ської молитви в школі. Маємо розбудовувати кооперацію, застосовуючи клич "свій до свого”. Нема перешкод для нас, ніхто не роз’єднає нас. Ви, селянки, здали іспит зрілости — не вдалося приїхати поїздом, ви приїхали возом або прибу ли пішки. Хто ще не з нами, того треба притягнути в наші організаційні ряди”. Закінчила промову окликом: "Слава українській жінці! Слава Україні!” Промова викликала гучні оплески присутніх. Від сільського жіноцтва Станиславів щини промовляла селянка Креховецька з села Микитинець. Одягнена в побутову ношу свого села червоний вишитий кептар, виразно та достойно висловила подяку в 50-річчя існування жіночої організації, проводові Союзу Українок, всім представницям що прибули з далеких країн та всім се страм — селянкам, що працюють у наших рядах. "До вели кої будови нехай кожна з нас доложить свою цеглину пра ці”. Висловила побажання до жіночих організацій, щоб працювали над вихованням доброї матері-українки. Закін чила своє патріотичне слово надією, що другий жіночий конгрес святкуватиме українське жіноцтво в столиці віль ної Української Держави, в Києві.”.. Довготривалими оплес ками нагородило зібране жіноцтво патріотичну промову української селянки. Наступили привіти: Г. Чикаленко з Варшави (емігрант ка з Наддніпрянщини), М. Клемпушової з Ясіна (Закарпат тя), Г. Романчич з Канади, Горбачевої з Полісся, Багринів- ської з Волині, Станькової з Хусту (Закарпаття). Проф. Софія Русова з Праги (емігрантка з Наддніпрян щини) тремтячим голосом вітає всіх, що боряться за волю. "Прийде час, коли ми з’єднаємося з нашими сестрами зза Збруча”. Сенаторка Олена Кисілевська пригадала, що тому 50 років тут, на першім Жіночім З’їзді в Станиславові засія но перше зерно, яке розсіялося по всій українській землі. ”Ми боролися тоді за право жінки на працю, на науку, за кусень хліба для своїх дітей, — тепер наші жінки мусять дальше боротися за право на науку, за працю, за волю сво го народу. Хай живе українське жіноцтво, хай живе україн ський нарід, наша Церква”. Сільське жіноцтво, що тісно обступило трибуну, жадіб но слухало промов свого проводу, слова якого глибоко за падали в їхні серця. Ще вітав жінок — приятель засновниці жіночого руху Наталії Кобринської д-р Т. Окуневський. На закінчення масового жіночого віча голова Союзу Українок — Мілена Рудницька запорядила однохвилинну мовчанку в пошану піонерці жіночої організації Наталії Кобринській. Спонтанним відспіванням національного гімну в супроводі оркестр та в піднесеному настрою з почуттям національної гордости закінчено це многолюдне українське жіноче віче. По полудні того вікопомного "Дня Української Селян ки” відбулися дві урочисті Академії. Одна — в залі "Соко ла” для сільського жіноцтва, друга в театрі Монюшка з програмою для міста. Я була учасницею залі ’’Сокола”, яка була виповнена по береги. Академію відкрито гімном Сою зу Українок (слова Уляни Кравченко, музика Антона Руд- ницького), вперше виконаного збірними хорами Кружків СУ під дириґентурою Ірини Сулими, членки освітньої сек ції молодих при філії в Станиславові. Сенаторка О. Кисі левська, що перед 50-ти роками малою дівчинкою з своєю матір’ю брала участь у першім з’їзді Т-ва Українських Ж і- Докінчення на ст. 5 б'
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48-49 
50-51 
52-53 
54-55 
56-57 
58-59 
60-61 
62-63 
64-65 
66-67 
68-69 
70-71 
72 
