Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48-49
50-51
52-53
54-55
56-57
58-59
60-61
62-63
64-65
66-67
68-69
70-71
72
СОЮЗ УКРАЇНОК — МІЙ ’’ПРИВАТНИЙ ВОРОГ” Писати спомин про "ворога” мого дитинства і моподости та ще писати гарно — річ не легка. Але може саме з такої точки бачення ще ніхто не писав на цю тему, і воно потрібне для повного образу діяль ности наших жіночих організацій на Західніх землях України, як усе інше, що може стати причинком до студій того періоду. Немає сумніву, що роки поміж двома світовими війнами були періодом широкого розквіту Союзу Українок в Західній Україні як узагалі боротьби за рівноправність у світі. Недивно отже, що моя мама, яка від молодих років була піонеркою жіночого руху і старань за однакові з мужчинами права, а рівно часно найближча приятелька провідниці Союзу Українок Мілени Рудницької, включилася цілою душею і усіма своїми силами до праці в тій своїй жіночій організації. Отож довгі роки широкої діяльности Союзу Українок, які були рівночасно роками мого дитин ства і молодости, цей саме Союз Українок був немов нерозривною частиною мого життя, а водночас життя нашої малої родини та стояв на першому місці у всіх родинних плянах, переживаннях і щоденній рутині. Маючи такі відповідальні пости, як заступ ниці голови Головної Управи СУ до того і редактор ки двотижневика ("Жінка” 1935-1936), а в пізніших роках аж до 1939 його відповідальної редакторки і голови видавничої кооперативи, що старалася за матеріяльну базу для видань, моя мама виконувала цю громадську працю безкорисно, але так сумлінно і з такою точністю, яку важко сьогодні знайти на якій- небудь, навіть високоплатній праці. Кожного дня вона працювала у канцелярії Союзу Українок при вулиці Сикстуській 42 повні урядові години, вечорами часто ще довгі години перебувала на засіданнях, а суботи-неділі на поїздках по містечках і селах на загальні збори чи віча. Чи можна отже дивуватися, що молоденька дівчина, якою я була в тих роках, не ставилася прихильно до організації, яка їй "забирала” маму? Звичайно, ця ворожість ніяк не перешкоджала мені часто забігати з цікавости до канцелярії Союзу Українок, яка містилася у найближчому сусідстві з хатою моєї бабуні Марії Федакової і прислухо- вуватися до розмов та руху, що постійно панував у кімнатах Головної Управи. Не один раз я зустрічала там другу "жертву” піонерок жіночого руху — сина Мілени Рудницької званого в тих дитячих його роках "Іванчиком”, який також приходив туди, щоб чекати на маму або таки приглядатися тій роботі, що там постійно кипіла. Часом мала я нагоду зустрічати там також свою улюблену вчительку з початкової школи Константину Малицьку, яка мала для мене завжди добре слово і теплу усмішку. Там мала я шану цілувати руку достойної Софії Русової, на привітання якої виголошувала віршик, там пізнала вперше милу, постійно заклопотану та неуважливу Марію Струтинську, з якою багато років пізніше зустрілася як рівна з рівною при журналістичному станку Українського Видавництва Миколи Шлемке- вича. Але не зважаючи на всі ті цікаві постаті і події, що їх я мала нагоду обсервувати та пізнати, внутрішня ворожість до Союзу Українок не зникала, хоча ніколи не виявлялася різко на поверхні. В гімназійних роках, коли перебувала в Українському Інституті для дівчат у Перемишлі і жила в гурті, не відчувала так боляче браку мами дома, а навіть була горда, що саме моя мама є однією з найбільш активних жіночих ’’діячок” і що її так широко знають. До нового зовсім інакшого загострення конфлікту поміж мною і Союзом Українок дійшло однак знов уже в студентських роках, коли я цілою душею включилася в таємну пластову діяльність. Тоді саме на початку 1937 року ідеологічний пластовий журнал ’’Вогні” помістив статтю п. н. ’’Капітолійська вовчиця чи нянька”, в якій автор у глузливий спосіб полемізував із статтею про заробіт- кову працю жінки пера Зінаїди Мірної, співробітниці СУ, яка до речі надрукувала цю статтю,, не у ’’Жінці”, а у ’’Новій Хаті”. Стаття у "Вогнях” викликала гостру реакцію на сторінках "Жінки” та у членів проводу СУ, а у нашій хаті справжню ’’ідеологічну революцію” поміж матір’ю і донькою. Звичайно, як це буває у молодих людей, хоча я в дусі не признавала рації "Вогням”, все ж голосно їх завзято боронила та ніяк не думала змінити свого стосунку до членів редакції ’’Вогнів” , до праці в таємному Пласті чи активности у літніх пластових таборах. Світові настрої напередодні Другої світової війни, припинення діяльности Союзу Українок поль- Ольга Ш епарович-Кузьмович — ж урналіст ка Olha Sheparowych-Kuzm owych — journalist Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48-49 
50-51 
52-53 
54-55 
56-57 
58-59 
60-61 
62-63 
64-65 
66-67 
68-69 
70-71 
72 
