Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВОЛОДИМИР СОСЮРА СРІБНИЙ ВЕРШНИК Рік новий летить крізь сяйва зливу, ждуть його і праця і борня. Підіймає вітер білу гриву в золотокопитого коня. Срібний вершник юності і сили, наче море, повен погляд твій. І пливуть хвилини бистрокрило, як сніжинок мерехтливий рій... Срібний вершник райдугами грає у своїй звитяжливій красі. І йому дорогу уступає рік старий в старому кожусі. Зір його по всім прощально лине... Де, о, де ви, сили молоді? І сіяють сльози, як перлини, на його кошлатій бороді... що це "не сантимент якому можна легко піддатися”, а далі "чим більше знаємо про предмет нашої любови, тим більша наша любов”. Антуан де Сент Екзюпері, французький літун, що згинув у Другій світовій війні, а якого писання, а особливо філософічну казку ’’Малий принц”, цитують залюбки письменники й філософи, говорить про те, що предмет любови стає особливо дорогим, коли присвячуємо йому свій труд, свою увагу та ще й тоді, коли маємо почуття відповідаль- ности за нього. Отож не вистане відзначати знаменні дати, як ось січневі, треба вивчати історію, пізнати усі скомпліковані обставини Першої світової війни коли розвалювалися імперії і "народ будивсь зі сну”. Тут роля і завдання наших істориків, які повинні не тільки вивчати і аналізувати події серед яких роди лася наша новітня держава, але й довести ці знання до молодшого покоління. Коли присвятити увагу тому, як різні народи переносять утиск і поневолення навіть впродовж недовгого періоду історії, як легко достосовуються до вимог "власть імущих”, то треба ствердити, що на місці нашого народу інші напевно зникли б як окре мий нарід, а існували б тільки як етнічна група. Євген Сверстюк, український літературознавець і психолог, якого за його творчість засудили в Україні на сім років ув’язнення суворого режиму і п’ять років заслання, у своїм есеї ’’Собор у риштованні” цитує статтю російського філософа і діяча Ґерцена, який писав у статті ’’Література і общественная мисль после 14 декабря 1825 p.”: ’’Дика і войовнича, але республіканська й демократична незалежність України втрималась цілі століття до Петра І. Українці неславно мучені поляками, турками й москалями, втягнені у безконечну війну з кримськи ми татарами, ніколи непадали”. І далі: "Століття кріпацької залежности не могли стерти усе незалежне і поетичне, що було в цьому народі. У нього більше індивідуального розвитку, більше місцевого забарвлення, як у нас: у нас злощасний мундир покриває усе народне життя. Наш нарід не знає своєї історії, а в той же час кожне село в Україні має свою леґенду. Російський нарід тільки й знає про Пугачова та 1812 п.". Той же Сверстюк у цьому ж есеї пише: "Ніякою логікою не пояснити нам наших відроджень після поразок і самого факту нашого національного існу вання: ми живемо в стихійно-іраціональному, в глибинах, самим корінням, що вічно пробивається паростками і рідко досягає нормального цвітіння”. А далі: ’’нас вирубували на пні забуваючи у п’яному газарді, що в глибинах недосяжне коріння, а в нашій землі — проростає кинуте в бою зерно”. А це зерно, це любов батьківщини. А далі читаємо: "Коли поник нуть голови переможених і сили їхні кануть у працю на хліб насущний, то на озлиденілому ґрунті завжди виростають поодинокі високі постаті, як голос самозбереження народу”. Уже кілька поколінь нашого народу ростуть і виховуються у різних, сказати протилежних умови- нах. Одні у вільному світі, інші на рідних землях. Кілька поколінь там виросло і виховалося в повній ізоляції від західнього світу. Відгороджені від важли вих джерел знання і інформації, яких добірка була знаряддям психологічного тиску. У тих умовинах народження самостійної думки, намагань пізнати правду і за неї боротися треба уважати "чудом”. Постання руху дисидентів це вияв великої сили нашого народу. Треба ж брати до уваги, що силою, яка дозволяє панувати над народами в Совєтському Союзі є свідоме плекання взаємного недовір’я, яке не дозволяє на групові виступи (як це діється в Польщі). Там кожний "один у полі воїн”, оточений ворожо наставленими людьми як у лагерях, так і на волі. Борці за волю людини там, це дійсно ’’голос самозбереження народу”, або ’’ломикамінь” — рослина про яку пише Леся Українка, що вона про биває камінь і терни непокірні. А як ставимося до них ми тут, у вільному світі? Доки вони в неволі ми ще виступаємо в їхній обо роні, хоч і це останніми часами не у ширшому маштабі. Бувають теж такі, що, живучи тут, знають і заявляють що і як повинні робити земляки там. А як ми ставимося до тих, нечисленних, яким удалося дістатися у вільний світ? Не беремо до уваги того, що між ними і нами можуть бути різниці у по глядах, бо ми і вони росли, виховувалися кілька поколінь у різних ’’світах”. Чіпляємося до слів, критикуємо поведінку, а то й відкидаємо їх, або тільки залишаємо на стороні, бо вони "не такі”. Не вичисляємо тут усіх, до кого ми "чіпля ємося”. Можна тільки дивуватися як ми, виховані в американській демократичній системі, яка інколи свободу допроваджує до сваволі, не навчились толерувати погляди осіб, які мають такий, як і ми життєвий ідеал, але мають інші погляди на справи, які цього ідеалу не поменшують ані не міняють. А в чию це користь? Приходить на думку, що над вишукуванням і роздмухуванням іскри недовір’я в огонь, близький до ненависти, працюють ті, для кого наша, об’єднана одним бажанням і однією ціллю, громада стала б грізною силою. У.Л. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top