Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВОЛОДИМИР СОСЮРА СРІБНИЙ ВЕРШНИК Рік новий летить крізь сяйва зливу, ждуть його і праця і борня. Підіймає вітер білу гриву в золотокопитого коня. Срібний вершник юності і сили, наче море, повен погляд твій. І пливуть хвилини бистрокрило, як сніжинок мерехтливий рій... Срібний вершник райдугами грає у своїй звитяжливій красі. І йому дорогу уступає рік старий в старому кожусі. Зір його по всім прощально лине... Де, о, де ви, сили молоді? І сіяють сльози, як перлини, на його кошлатій бороді... що це "не сантимент якому можна легко піддатися”, а далі "чим більше знаємо про предмет нашої любови, тим більша наша любов”. Антуан де Сент Екзюпері, французький літун, що згинув у Другій світовій війні, а якого писання, а особливо філософічну казку ’’Малий принц”, цитують залюбки письменники й філософи, говорить про те, що предмет любови стає особливо дорогим, коли присвячуємо йому свій труд, свою увагу та ще й тоді, коли маємо почуття відповідаль- ности за нього. Отож не вистане відзначати знаменні дати, як ось січневі, треба вивчати історію, пізнати усі скомпліковані обставини Першої світової війни коли розвалювалися імперії і "народ будивсь зі сну”. Тут роля і завдання наших істориків, які повинні не тільки вивчати і аналізувати події серед яких роди лася наша новітня держава, але й довести ці знання до молодшого покоління. Коли присвятити увагу тому, як різні народи переносять утиск і поневолення навіть впродовж недовгого періоду історії, як легко достосовуються до вимог "власть імущих”, то треба ствердити, що на місці нашого народу інші напевно зникли б як окре мий нарід, а існували б тільки як етнічна група. Євген Сверстюк, український літературознавець і психолог, якого за його творчість засудили в Україні на сім років ув’язнення суворого режиму і п’ять років заслання, у своїм есеї ’’Собор у риштованні” цитує статтю російського філософа і діяча Ґерцена, який писав у статті ’’Література і общественная мисль после 14 декабря 1825 p.”: ’’Дика і войовнича, але республіканська й демократична незалежність України втрималась цілі століття до Петра І. Українці неславно мучені поляками, турками й москалями, втягнені у безконечну війну з кримськи ми татарами, ніколи непадали”. І далі: "Століття кріпацької залежности не могли стерти усе незалежне і поетичне, що було в цьому народі. У нього більше індивідуального розвитку, більше місцевого забарвлення, як у нас: у нас злощасний мундир покриває усе народне життя. Наш нарід не знає своєї історії, а в той же час кожне село в Україні має свою леґенду. Російський нарід тільки й знає про Пугачова та 1812 п.". Той же Сверстюк у цьому ж есеї пише: "Ніякою логікою не пояснити нам наших відроджень після поразок і самого факту нашого національного існу вання: ми живемо в стихійно-іраціональному, в глибинах, самим корінням, що вічно пробивається паростками і рідко досягає нормального цвітіння”. А далі: ’’нас вирубували на пні забуваючи у п’яному газарді, що в глибинах недосяжне коріння, а в нашій землі — проростає кинуте в бою зерно”. А це зерно, це любов батьківщини. А далі читаємо: "Коли поник нуть голови переможених і сили їхні кануть у працю на хліб насущний, то на озлиденілому ґрунті завжди виростають поодинокі високі постаті, як голос самозбереження народу”. Уже кілька поколінь нашого народу ростуть і виховуються у різних, сказати протилежних умови- нах. Одні у вільному світі, інші на рідних землях. Кілька поколінь там виросло і виховалося в повній ізоляції від західнього світу. Відгороджені від важли вих джерел знання і інформації, яких добірка була знаряддям психологічного тиску. У тих умовинах народження самостійної думки, намагань пізнати правду і за неї боротися треба уважати "чудом”. Постання руху дисидентів це вияв великої сили нашого народу. Треба ж брати до уваги, що силою, яка дозволяє панувати над народами в Совєтському Союзі є свідоме плекання взаємного недовір’я, яке не дозволяє на групові виступи (як це діється в Польщі). Там кожний "один у полі воїн”, оточений ворожо наставленими людьми як у лагерях, так і на волі. Борці за волю людини там, це дійсно ’’голос самозбереження народу”, або ’’ломикамінь” — рослина про яку пише Леся Українка, що вона про биває камінь і терни непокірні. А як ставимося до них ми тут, у вільному світі? Доки вони в неволі ми ще виступаємо в їхній обо роні, хоч і це останніми часами не у ширшому маштабі. Бувають теж такі, що, живучи тут, знають і заявляють що і як повинні робити земляки там. А як ми ставимося до тих, нечисленних, яким удалося дістатися у вільний світ? Не беремо до уваги того, що між ними і нами можуть бути різниці у по глядах, бо ми і вони росли, виховувалися кілька поколінь у різних ’’світах”. Чіпляємося до слів, критикуємо поведінку, а то й відкидаємо їх, або тільки залишаємо на стороні, бо вони "не такі”. Не вичисляємо тут усіх, до кого ми "чіпля ємося”. Можна тільки дивуватися як ми, виховані в американській демократичній системі, яка інколи свободу допроваджує до сваволі, не навчились толерувати погляди осіб, які мають такий, як і ми життєвий ідеал, але мають інші погляди на справи, які цього ідеалу не поменшують ані не міняють. А в чию це користь? Приходить на думку, що над вишукуванням і роздмухуванням іскри недовір’я в огонь, близький до ненависти, працюють ті, для кого наша, об’єднана одним бажанням і однією ціллю, громада стала б грізною силою. У.Л. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top