Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
але Фара, опам’ятавшись, обернулася і побігла назад до мертвих. Забрала пістолі і набої до них, ще дві ґранати. Пошпорталася в кишенях кожної уніформи і позабирала всі папери і документи, які там знайшла. Ґюльме, як сновида, наближалася до танків, а за нею поспішала Фара. Грізні, мовчазні танки. Націлилися своїми гарматами в загадкову рожеву, трохи затуманену далечінь. Сонце сміялося. Небо ласкаво розпростерло свої чисті, вологі обійми над усіма... над мертвими і над живими. Тихо стоять величезні залізні потвори і на щось чекають. ”0 , великий всеблагий Алах, дякую тобі! Ти допоміг нам побити ворогів... а тепер... дякую тобі від усіх нас”, — вдячно звернулася в душі до нього Фара. Як вивірка, Фара вискочила на танк і заглянула до сере дини. Тихо. Нікого. Там нема нікого. Вона ще раз озир нулася, глянула в широке спокійне небо без єдиної хмарки, кинула гострим поглядом на все ще занімілу Ґюльме і полізла до середини танка. За якусь мить Ґюльме почула схвильовані викрики своєї товаришки. Вона ще більше зля калася: вона уявила собі, що хтось там схопив Фара, і вона тепер б’ється з ним. Ґюльме, вкрай перестрашена і роз гублена, не знала, що робити і вже сама рішилася спробу вати вилізти на танк. Нога її, невдало поставлена на танко ву гусеницю, послизнулася і Ґюльме вдарилася коліном. Фара вже знов з’явилася з-під покришки і дзвінко роз сміялася, побачивши незграбність товаришки. — Ходи скоренько сюди і сама побачиш, що тут є. Ну, лізь! Тільки скорше! — і потягнула Ґюльме за собою. З її допомогою, переступаючи тремтячими ногами, Ґюльме вибралася на танк і на мить застигла, дуже здивована: вона ще ніколи не бачила Фара такою. Вона вся світилася. Від неї бігли в усі боки якісь вібруючі світляні хвилі. Це була напрочуд якась небувала, дивна Фара! — Та ходім же! — і Ґюльме обережно, помалу влізла за Фара до темної середини. Очі Ґюльме не скоро звикли до темряви, яка була в танку. Крізь отвори для шофера і арти лериста скупо цідилося світло знадвору і лише воно да вало можливість не одразу орієнтуватися. Розглянувшись краще, дівчата побачили: чотири "калашнікова”. Фара відразу пізнала їх, — це забрати!.. — і набої для них на полосах. Ось скрині з Гранатами... забагато! Не заберемо всіх. А шкода! Не можемо взяти з собою це все. Підняти і винести це все ’’багатство” — на наші сили нема ради. Тут було б потрібно для цього діла щонайменше десятеро хлопців. Бінокуляр з футляром Фара негайно повісила собі на шию: це дуже потрібне і корисне придбання! В кутку за сидінням шофера і його помічника стояли каністри з бензи- ною. Фара вмить уявила собі, що вона зробить з цією бензиною! Ну, тут розглядати вже досить. Тепер ходімо до другого танка. Побачимо, що там є. В другому танку було ще більше зброї і амуніції. ”А нас тільки двоє!” ’’Але так чи інакше, треба поробити все ско ренько”, — міркувала Фара. Ґюльме безпорадно і розгуб лено розглядалася серед усього і навіть не рухалася. Фара, бачучи, що Ґюльме нічого не робить, почала підганяти її. І раптом хтось голосно і хрипко заговорив збоку сидіння танкового шофера на незрозумілій мові. Ґюльме з несподі ванки і з переляку гістерично скрикнула. Фара на мить прикипіла на своєму місці. Говорило радіо. У Фара блиснула сполохана думка негайно вискочити з танка і тіка ти. Але ж... кругом чекало на роботу важливе діло. Тепер треба з усім дуже поспішати. Залишити це все так невіль но! Ібрагім якраз повчав про таке: він казав, що в деяких обставинах не можна залишати відповідні речи не викори станими. Треба пам’ятати, щоб те, що потрапляє в наші руки, не дісталося ворогові. Зброя, якщо вона не може бути забрана для повстанчих потреб, мусить бути знищена. Так само треба поводитися і з іншими речами. — Ґюльме, бери оту каністру. Ні, не ту. В ній олива. Візьми тамту червону. Забери оцю торбу... подивися, що в ній. Ґюльме бере. Забирає те, що каже їй Фара і робить це все, як уві сні. В торбі якісь папери, прилад до писання, чи що. Фара помітила роздерту пачку з консервами і взяла з неї кілька пушок для обох. Буде щось з’їсти. Скорше, скорше! А радіо говорить і говорить. Очевидно, кличе, викликає до відповіді, а відповіді нема. А це значить, міркує Фара, що, не діставши відповіді, ворог скоро прийде сюди. Про це аж страшно подумати! — Ґюльме, бери каністри з бензиною і добре порозли вай її в середині танку і з-зовні. Мусиш зробити це уважно, — пояснює Фара, — та ходімо скоренько! — наглить вона. — Треба поспішати щоб нас тут не застали. І Фара гаряч ково помагає подрузі з каністрами і разом з нею поспішно розливає бензину усюди. І хоч як боялася Ґюльме захо дити до другого танку сама, бо чула хрипле ґерґотання радіо, але треба виконати важливе завдання. І от уся робота закінчена і дівчата на секунду стали і оглянули аж мокрі танки від старанно розіллятої бензини. Тепер слушна хвилина прийшла, треба поспішати. Фара знов оглянула Ґюльме і себе, чи все в належному порядку. Забрали стільки, скільки можна було. Решта буде знищена, бо ворогові навіть його власність не сміє залишитися. І для цього Фара має приготовлені дві ґранати. Ти маєш три ґранати, а я чотири. Дві пістолі у тебе і у мене стільки ж. З рештою розберемося потім. Тепер біжи, а я... бачиш. Дівчата виглядають тепер, як справжні партизанки: оперезані пасами з набоями. Кожна має за плечима автомат. Ґюльме має ще шкіряну торбу з набоями для пістолів... ще консерви. Наладовані обидві тяжеленько. Ґюльме пускається бігом скільки може, а все це, що на ній, утруднює біг. Фара взяла обидві ґранати для останнього розрахунку і вкинула до середини кожного танку. Тепер — бігом і то скільки є сили! Кожна секунда варта чогось. Ґюльме відбігла вже досить далеко і кілька разів огляну лася, але Фара давала їй знаки, щоби вона не зупинялася. Подвійний грім вибуху догнав їх, коли вони були вже на безпечній віддалі. Хмари диму, чорного і густого, всуміш з яскравими язиками полум’я виривалися з танків. Біжучи і все оглядаючись, Ґюльме мало не впала. Фара вчасно під хопила її і потягнула за собою. Вона боялася хоч на мить оглянутися на діло рук своїх, бо дорогоцінний час збігав безповоротно і хутко. — Тікаймо! Тікаймо як найдальше! Треба тепер бути дуже далеко від танків. Скоро сама побачиш, що там буде. І вони все бігли. Нарешті впали знесилені, тяжко диха ючи, і зараз же обернулися до танків. А там панували дим і вогонь. Власне, було більше диму, який іноді закривав ціле видовище. Добре виглядала та ціла справа, але треба завчасно зникнути звідси. Ану ж над’їдуть ’’сураві" якраз тепер! Думка про те, що таке може статися, враз підняла їх на ноги, і вони побігли вздовж ріки. Фара вишукувала місце, де їм можна було б легко перейти воду. Поки вони втом лено пленталися вздовж берега, страшні вибухи, один за одним, потрясли цілою місцевістю. Ґюльме лише встигла оглянутися, коли побачила, як з димом розліталися якісь великі чорні кусні. Вогонь, здавалося їй, сягав неба, така сила вибуху була тепер. А Фара бігла і вже не звертала Д окінчений на ст. 36
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
