Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПА, ПА, ЦИГАН!. Пригадуєш, Циган? То був гарний соняшний день у травні, як хтось застукав у двері. Відчинивши, побачили ми Джека з тобою в кошичку. Він приїхав на ровері, щоб тебе нам показати... Бровка ми всі дуже любили, і як його вбило авто, ми рішили не брати нового песика... Ні, Бетті, я не хочу нового песика, переконувала я Джекову маму... Але ми ж не маємо його куди дати. Джек заніс його до Тюмен Сосаєті” — а там не взяли, бо переповнені. Хіба щоб його "заспати”. Джек зі сльозами приніс додому... ”Ні, Бетті, ми не хочемо”, — рішучевідповіла я. І ось — стояв непрошений Джек з тобою у дверях. Не могли не впустити вас до хати. А ти, таке мале, чорне, з довгим хвостиком, як у щура, майже ’’погане”, почало ходити по вітальні та обнюхувати всі куточ ки... Щоб тільки "не підняв ніжку” на мою пальму — зі страхом думала я, не знаючи, що то треба "підро сти”, щоб уміти ’’ніжку підіймати”... Наші малі сини дивилися на тебе, і тато запитав їх: ”Ну, як він вам подобається?” — сподіваючися, що після вродливого Бровка, вони скажуть НІ! А Ігор нате відповів: ”Та може десь і є кращі песики, але де їх шукати? А цього за той час ’засплять’...” А Всеволод додав: "Запишім собі його’’... І так несподівано ти лишився з нами! Чорний-чорний, тільки кінчик хвостика та кінці лапок були біленькі. А на грудях ти мав білу сорочку — цілком, як у фраку. Але ти любив їздити автом! Як тільки ми сказали "їдемо автом!”, або ’’Їдемо на фарму!” — ти вже рвався під авто і чекав на нас, щоб без тебе не виїха ли... А як ти грізно брехав, як хтось у двері стукав! Та вистачило тебе погладити і тепло заговорити, щоб ти став найліпшим приятелем... А пам’ятаєш, як я раз на хуторі поверталася з про- гульки в дощевику, а ти мене не пізнав? Брехав ти тоді на мене завзято, поступав крок за кроком до заду, аж сховався за бабуню... Ох, ти був відважний та завзятий... Як на нашому хуторі було чути здалека грім, ти лягав і чекав, що може ’’перейде боком’’... Як грім при ходив ближче, ти з повагою вставав і маршував під бабунине ліжко і там у повній безпеці чекав кінця гро мовиці... Ти любив, як приходили гості. Ти лягав коло них і клав голівку на черевики... А друзі сміялися, що не можуть відійти, бо як же ж тебе рухати... Одного разу прийшла пані Б. Ти, як звичайно, почав її нюхати та ”з любови пхати”. А вона себе зле почувала і на тебе крикнула. Ти спустив хвіст і обра жено вліз у кухні під стіл, і ніякими чарами ми тебе не могли звідтам витягнути!... Як в нашій хаті відбувалося засідання, ти всіх зустрічав з ентузіязмом, а як ми сідали навкруги стола, то ти був завжди присутній на засіданні під столом зі своєю лапкою на чийомусь черевику. Ти був чемний і мудрий, і — ой! — заздрісний. Як тільки хтось когось у хаті хотів обняти, чи потан цювати, ти завжди опинявся всередині, і треба було гладити тебе, та казати який ти гарний та мудрий... Ти дуже любив фарму. Там, у річечці ти міг годи нами лазити і ловити рибку. Цигане, признайся! Чи ти хоч одну зловив?... І любив же ти ходити зі мною на сунички. Хоч вони килимом лежали на землі, тобі вони дуже смакували лише тоді, як я тобі їх давала з руки... А пам’ятаєш, як ми ходили на дрова? Ми всі тягнули до хати гілляки, і ти також собі знайшов гіл лячку і маршував з нею гордо аж до дровітні! Одного я досі не розумію. Чому ти любив вирити глибоку яму саме там, де я посадила квіти? І як я з докором казала: ’’поганий Циган”... — ти винувато спускав хвоста і ліз до буди та довго там сидів почу ваючи вину... Ти любив качатися в снігу. І їздити з нами на лещата. Ти ганяв за нами, а як втомився, ставав ззаду на лещата і хотів собі ’’під’їхати”... Бабуня дуже любила з тобою читати та вишивати. Ти завжди сідав під її крісло і без тебе наче й робота не йшла! І на прогулянки з бабунею ти завжди ходив. Бабуня ходила щорік то помаліше, а ти її вірно ’’пильнував”, хоч як тобі не раз хотілося погнати та зловити бабака, що дивився здалека на вас двох... Як дідуньо ходив на рибу, ти лягав коло нього і терпеливо чекав, щоб поплавок ’’затанцював”! А як ти знав, хто тобі солоденьке зі столу дасть, так щоб ніхто не бачив. Не дурно ти завжди стояв під столом і тримав у дідуня на колінах голову! Але ж ти сумував за хлопцями, як вони виїздили до таборів, а потім до школи. Вистачило сказати: ’’Всеко приїде!” або ” 1ва приїде”... — як ти лягав на травичку головою до дороги, здалека чув наше авто, бігав і махав хвостом, добре що його не поламав!... Не любив ти ходити купувати харчі. Як ми не хотіли тебе брати зі собою, то казали: "ідемо до Михайла” і ти не хотів вже іти! Може, як ти там на нас чекав, то хтось колись тобі прикрість зробив? А вони тебе в крамниці знали і любили. Навіть до середини запрошували, хоч то не можна... А як ми виходили з харчами, ти був такий щасливий, скакав з радости та хотів нас "цілувати”... Ой, а пригадуєш, як ми раз пішли купувати горо дину? — і забули за тебе? Прийшли додому — і де Циган? та скоро назад. А ти сидів та чекав терпеливо. Ми аж після того довідалися, що ти мав на однім оці більмо і нас, видно, не бачив... Постарівся ти, Циганчику, і боляче дивитися на твої слабування. Так би хотілося тобі допомогти... Скільки радісних хвилин ми з тобою пережили. Скіль ки насміялися! Скільки тебе пестили, ’’догоджали” — навіть варениками та чоколядкою... А знайомі малі діти, як приходили до нас, то не раз забули нам ска зати ”До побачення!”..., але тобі завжди сказали: ”Па, па, Циган!...” То ж: ”Па, па, Циган!...” — все гарне, так врешті, як і все в житті, має свій кінець. А згадка про тебе виклика тиме завжди тепло і усмішку... Пригадуєш, Циган, як..? Оксана 16 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1984 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
