Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
М. ЧИЖ-МАРИНЯК A PLACE ТО DIE Чи впізнаєш мене, як на схилі життя я приїду з чужини додому? Чи добром пригостиш на порозі своїм? Зрозумієш, чому ми пішли — і над чим половина років, і змагань за буття проминули оттут, на чужому? Привітаєш мене у пишноті своїй, що в погоді небес над обрієм?... Я ж Тебе розпізнаю вночі, серед мли — у цілющім повітрю і в запаху скиб, у пташиному співі, в криничній воді, в ароматах ягід, в Твоїм хлібі. А мене мабуть важко пізнати, тому, що так довго чужими плаями доля блудом вела. І Твій жаль, може гнів, чи байдужість зневажлива, гірше від слів покарають — за втечу, свободи ціну, за розлуки літа, що між нами. Та я хочу прийти. І прийду. Лиш костур, і сакви подорожні в приносі, Невлагоєну тугу, і втому тяжку, що під ніч Твого захисту просять, принести на спочинок — у храмах Твоїх помолившись. А Ти — поховаєш мене Рідна Земле, як рідну, свою. Монтреаль, 28/8, 1969 Загроза арешту і заслання цілої родини, з мали ми дітьми включно, часто змушує батьків вирікатися котрогось із дітей, які стоять під закидом контрре волюційної діяльности. Таке відречення рідко коли помагає, але влада його вимагає. Воно потрібне вла ді головно як причіпка до розбиття родини та збіль шення числа невільників. Коли один член родини є під закидом приналежности до УПА, то навіть по йо го смерті родина мусить бути розірвана і вивезена. З такими прикладами стрічається на засланні очеви дець: "Син з УПА підходить нишком до хати батька. Його помітили і убили. Притягають до хати і пи тають батька, чи це його син. Батькові жаль оди надцятирічної дочки і відрікається сина. Все таки дістає присуд 20 років, а дівчину вивозять окремо у Читинську Область на "лісопровал”, т яж ку ро боту. Раз у рік батько діставав листок від дитини. Писала про важ ку роботу, про відморожені ноги і руки та просила батька-арештанта "не гніватись, що читати листа важко, бо у неї гниють усі паль ці.” На кінці кож ного листа стояли слова "Рятуй мене тату золотенький". Потім замовкла. Батько від плачу осліп.л Про розлучені українські родини і насильне від бирання дітей пише так у своїх споминах в’язень-чу- жинка: "Під час депортації родин українських селян та інтелігенції з північної Буковини й Бесарабії 1940- 1944 відібрано усіх дітей і поміщено в совєтських сиротинцях, де їх силоміць русифіковано”.9 Окрім того роду морального терору, яким є в ро дині відречення одного з членів, в час акції вивозів і арештів, або виселювання родин бували акти безпо середнього фізичного розірвання родин, себто на сильне відокремлення службовцями НКВД чолові ків, жінок і дітей. Читаємо про це у споминах україн ського в’язня у Львові: "Бриґідки",'0 липень 1940. Тюремна лічниця. З ві кон видно обширне подвір'я в’язниці. Шість ван т аж них автомобілів привезли багато селянських родин, мабуть ціле село. По ноші можна розпізна ти, що це селяни з околиць Борщева. Всі припоро шені пилюгою. Ж інки зараз після вивантаження плекають немовлять. Група енкаведистів оточила в'язнів і викликала поіменно мужчин. Ж інки счинили плач і лемент. М ужчин відривали по одному від ж ін о к і дітей си лою. За хвилину на подвірї скиглили вж е лиш матері і діти. Коли ст орожа повернулася знову, ж ін ки взя ли дітей всередину, а самі оборонним перстенем стали довкруги. Тоді вж е не плакали. Енкаведисти порадившись, розділилися на три групи. Перша гру па, найсильніша, кинулась на ж інок, а друга прорва лась всередину і передавала розплаканих дітей тре тій групі, яка зникала з дітьми за тюремною бра мою. Ж інки боролися як вовчиці. Вони гризли, рвали, кидали напасників на землю, але за коротку хвилю дітей не стало. Тоді вицофалася остання група варти, яка відтручувала і копала чобітьми нападаю чих ж інок. Перед брамою, яка зачинилася раптом перед жінками, побивалися матері в приступі розпачливо го жалю . Вони ломили руки, рвали на собі волосся, припадали до землі, дерли її під собою руками, зуба ми гризли і ревіли тваринами, то скиглили чайками. Крик не втихав, крик на подвір’ї, крик в хмарах, крик в кож ном у мойому нерві. Він слаб, але не втихав. Більшими і меншими групами волікли матерів в окремі підвали в жіночом у відділі. Крик слабшав але не втих іще, коли знечев’я розлягся несамовитий, ж іночий сміх, понурий сміх, сміх божевілля .”10 4. М. Приходько: Один з 15-ти міліонів (Торонто 1952). 5. В. Юрченко. Пекло на землі. (Львів, 1931), 150. 6 . О. Звичайна, 116. 7. Гай-Головко О.: Поєдинок з дияволом. (Вінніпег, 1950), 25. 8 . А. Княжинський: В країні неволі. (Мюнхен, 1951), 39. 9. Е. Ligper: Eleven years in Soviet-Prison, Camps (Chi cago 1951), 113. 10. Назва тюрми у Львові. 11. І. Шкварко: Проклинаю. ( Мюнхен, 1953), 108-111. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1984 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
