Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
тієї ж хвилини, — вони застрелили її меншого брата Зуля. їдкі нестримні сльози на мить закривають зір Ґюльме, пере кривляють усе, що вона бачить за рікою, але вона зморгнула їх і рішуче пішла, поспішаючи за Фара. Треба непомітно і дуже тихенько перейти, а може перелізти он за тими ске лями... далі... далі пересунутися аж он туди, де ріка від ступає дальше від дороги, робить круту петлю, а тамті великі камені заслонять їх на якусь мить від танкістів. Туди ще дале ко, добре-таки далеко, але ж треба дійти туди за всяку ціну. Нагоду цю не можна пропустити... подарувати ворогові оцю нагоду?! О, ні! Але й занадто поспішати невільно. І дівчата, як дві гадюки, перелазять від каменя до каменя, від скелі до другої, ховаються в кожну можливу тріщину або за виступ. Вони вважають на кожну найменшу можливість, все пам’ята ючи, що треба бути надзвичайно обережними і не зробити ані найменшого непотрібного звука. Фара гарячково поспішає, пересувається в звалищах, старається не зрушити ні одного камінця, щоб не тріснула ні одна стеблинка. Ґюльме під ганяє себе, не відстає, а думка встигнути тривожить її і додає сил поспішати за подругою, не відставати. Вона вже майже цілком зрозуміла замір своєї супутниці. Тільки б усе сталося так, як Фара задумала! От, тільки б... ще далеко, ах, як далеко! Чи ми встигнемо застукати їх усіх? Чи нам це вдасться? До берега ріки залишалося вже зовсім недалеко. Відводи тягнуло свіжістью, чудовою прохолодою. Непереможно хотілося напитися. Спрага дошкуляла дуже, але ж треба й поспішати. Нагода сама йшла в руки. Мета — он там! їх обох тягне туди потужний маґнет відплати. Танкісти поволеньки, один по одному, оглядаючись на всі боки, спускалися до води. Дехто з них прислухувався, але все показувало, що тут було тихо, справді спокійно: ніщо не обіцяло якоїсь несподіванки серед цього розкішного ранку. Чиста прозора вода манила, кликала, обіцяла добрий відпо чинок. — Хоменко, ти добре вмієш плавати. Іди перший. — А піду. Думаєш, що злякався? — і Хоменко скоро, вже не розглядаючись, почав роздягатися. Четверо інших нерішуче починають робити те саме. Сонце сюди ще не скоро загляне, і тут панує прохолода: тінь лежала велика, широка і довга. А на протилежному березі повно світла, і сонце там починає вже припікати немилосердно. Це примушує всяку живу істоту шукати поря тунку від його вогняних пестощів. Оце вже останні скелі, ще кілька розкиданих великих каменюк, і вже можна торкну тися простягнутою рукою животворного дзеркала ріки. Не зводячи очей з далекої мети, Фара скоренько загорнула долонею води і обережно ковтнула. Ґюльме повторила це за нею. Від хвилювання пити хотілося страшенно! Краплі, які зривалися з рук і падали, здавалося їм, робили звук, який вороги напевно могли почути там, де один з них уже купався. Обидві були вже коло самої води і притулилися за горбатою розтрісканою кам’яною потворою. Ріка тут робила дуже крутий і вигідний для дівчат закрут довкола величезної скелі, яка виглядала як нерівна розколота баня. Вода тут була неглибока і засіяна численними каменями, які дозволяли перейти сухоніж на протилежний берег. І коли вони пере йшли ріку, до танків залишалося зовсім недалеко. Дві великі машини смерти спокійно і тихо стояли на дорозі. Але тут танкіст міг побачити їх кожної секунди. Залишалася зовсім близько самотня скеля, за якою можна було знайти тимчасове прикриття, і туди дівчата тихесенько перебігли. Та на цьому місці теж не можна довше зали шатися: їх можуть помітити ті, що вже у воді і бавляться там, як малі діти. Фара, як старша і більше досвідчена, наказує Ґюльме не спускати очей з танків і солдат у воді, а сама кидає очима на всі боки з надією знайти якнайскорше щось для обох, щоб успішно виконати задумане. Просто перед ними, зараз же через дорогу, видно досить велике заглиблення, що його можна використати. Дивися, Фара, дивися, дівчино, добре, щоб як легка тінь непомітно проскочити туди, де надійний сховок, і з ним порятунок для них обох. Бо... помі тять, тоді вже нікуди подітися. А доженуть легко, спійма ють... а вже тоді — пропало все! Ні, не пропаде! Не мусить, не сміє пропасти! Мордатий, опецькуватий танкіст часом зиркне навколо і знов уважно колупається в танковій гусениці. І саме в таку мить, як сірий горобчик, пурхнула через дорогу від важна Фара. Ще одна щаслива удала мить і на знак Фари так само опинилася в заглибині і Ґюльме. Тепер далі... далі, далі. Якнайскорше і як би зовсім непомітно, зовсім нечутно під лізти ззаду!.. Он коло того танку, ліворуч... якраз там дуже вигідно: ніхто від річки не побачить і вартовий коло танків їх не помітить. І вони, не моргаючи, майже не дихаючи, лізуть. Це вже не дівчата. Це якісь дві хижі істоти, повні жорстокої, нелюдської помсти. Ох, якби не те серце!... воно так колотиться, так гупає, що часом аж в очах рябіє!., коли б не видало!... коли б тамті якось не помітили, не почули, як воно шалено і нестримно б'ється! Лізуть секунди палючі, гострі... лізуть і підганяють обох месниць. До цього танкіста вже залишається либонь півтора-два кроки... ш-ш-ш... тихо. Ось він схилився над своїм заняттям, зовсім близько перед Фара... схилився... його чор ний шкіряний шолом лежить коло нього зовсім близько на гусениці, а сам він все намагається видовбати з неї цей упер тий кусочок твердої засохлої глини. Фара вже не дихає зовсім... от секунда... і Ґюльме... ні, це ось брат Фара... Мансур... забитий. Але його скривавлена рука з закарлю- ченими пальцями простягається до того танкіста... Що як солдат побачить оту руку! І Фара одним сильним підскоком вилітає ззаду і різким рухом блискавки ударяє чимсь бли скучим, коротким в грубу шию. Ні зойку, ні найменшого руху — танкіст, як великий мішок, м’яко опускається на дорогу коло свого танка. Дві пістолі забитого вже в руках Фара. Справно. Тепер далі. На хвилинку Ґюльме закостеніла, коли побачила яскраво-червоне пасмо, яке збігало по ковніру забитого на пісок дороги. — Ґюльме, тримай! — гостро шепнула Фара до това ришки і сунула їй в руки важку чорну річ. О, це була пістоля! Другу Фара гарячково приготовила до дії. — Що ж мені робити з нею? Я не вмію... я не знаю... — Тримай. Нікуди не клади. Тримай для мене. — І Фара спритним рухом відчепила від пояса мертвого танкіста Гра нату. — Тепер тихо!., жодного руху. Я знаю, що ти не вмієш. Мовчи! Ні слова! — Вона притулила на секунду тремтячу долоню до уст Ґюльме. П родовж ення буде
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
