Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ВІДПЛАТА (’’Воєнний білет ч. 1.217.838") Ще було темно, коли Ґюльме і Фара попрощалися зі свої ми і обережно почали спускатися по крутих схилах. Ішли дуже тихо, насторожено: не було чути майже ніяких кроків. Розвідка, яка складалася з кількох місцевих пастухів та інших хлопців, дала їм наказ і поради, як поводитися в дорозі, як дотримуватися найбільшоїобережности. Як дві кицьки, м’яко ступаючи, уважно прислухаючись, вони переходили між ске лями, непомітно пересуваючись від каменя до каменя. І одежа їх була майже такого кольору, як і оця місцевість: бура, строката, в дрібних плямках. Світанок поволі вже почав показувати все довкола, і те, що близьке, і те, що дальше і зовсім далеке. На темному ще небі на заході далекі хребти, прикрашені снігом, вже яскраво світилися і жевріли рум’яними і синіми барвами. Вони вітали ранішнє сонце, якого ще довго не можна буде бачити тут, в цій досить тісній, глибокій долині. Туди дальше, ліворуч, ця долина ставала просторішою, і ріка текла спокійніше, розли валася ширше, вже не спішила, як тут, між скелями. Вона ро била примхливі закрути, обходячи величезні камені і скелі, які стирчали зводи і відбивалися цілком ясно в дзеркальних її плесах. Трохи далі, зараз же за рікою, пробігала бита дорога. Вона була не мощена, але їздити і ходити нею було нетруд- но. Одного разу Ґюльме мало не зірвалася в прірву, так несподівано крутнувся під ногою круглий камінь. Ну, зовсім, як череп людини! Фара спритно підхопила її за талію і обидві зупинилися на хвилинку. Від несподіваного переляку серце гупало прискорено, і легкий піт росою висипав на носі і на чолі Ґюльме. — Не спіши так. Добре дивися під ноги, — зауважила, трохи повчаючи, старша Фара. — Не забувай, що сказав Ібрагім. — Та я знаю. Але он там, — вона простягнула гарну тонку руку в напрямку недалекого закруту ріки, — мені здалося, що там я щось бачила. — Я там нічого не бачу, — коротко запевнила її Фара. Трохи перепочивши, вони знов почали спускатися до ріки. Та, вчепившись за гострий виступ, Фара сама, несподі вано спинившись, тепер пильно приглядалася до чогось за рікою. В цей час Ґюльме помалу сходила між великих кам’я них нагромаджень. — Почекай! — гострим шепотом, мало не скрикнувши, покликала вона свою товаришку. — Поглянь но... он там. Дивися туди. Ріка і дорога робили несподіваний гострий закрут у цьому місці, бо стояло посеред води величезне скупчення масивних скель — і хто їх тут таких накидав? — і споза них, не поспішаючи, вилізли два посірілі від порохів, брудно- зелені танки. їх довгі хоботи уперто тикали в простір впе ред, самовпевнено показуючи напрям. Ґюльме скоренько підбігла до Фари, притиснулася всім тілом до широкого за гостреного каменя і допитливо дивилася туди, куди пока зувала Фара. — А бачиш, я не помилялася. Мені привиділося, ніби щось таке переповзло між отих двох великих баранів... щось таке... я не встигла роздивитися, бо якраз не побачила, що було у мене під ногами. А тепер їх тут є вже два. — Почекаємо, — вирішила Фара. — Може їх буде біль ше. Побачимо, куди вони підуть. А може... чекай. — Вона з великим захопленням розглядала це несподіване явище. Танки стояли. — Я думаю, що вони прийшли на розвідку. Побачимо, що вони далі будуть робити. Стій тут, не рухайся. Танки вийшли на відкриту дорогу і повільно посунули далі. За яких метрів 200 вони зупинилися. Тиша. Дівчата з затамованим подихом, боячись ворухнутися, не відривають очей від них. Танки стояли без руху досить довго. Потім, дуже повільно, відкрилися зверху люки і дві голови нараз пока залися з-під квадратових покришок. Спокій. Тиша. Все далі та сама ранішня тиша. Дівчата прикипіли до свого каменя. Нарешті покришки відхилилися зовсім і ті перші двоє вилізли вже наверх, обернулися і щось почали говорити до сере дини. Поступово, обережно почали вилізати інші. Тепер всіх було шестеро. Четверо з них зіскочили на дорогу і почали дуже уважно розглядатися. Кожний тримав пістолю напо готові. Перших двоє, не поспішаючи, приєдналися до чо тирьох. І от усі шестеро стояли купкою, говорили і обертали ся на всі боки. Один з них скинув шкіряного шолома, обтер рукою лице і показав на ріку. Другий, низький і грубенький, відійшов від них і залишився між танками, щось показуючи назад на дорогу. Тоді решта пішли до берега, все ще розгля даючись і жваво розмовляючи. Ґюльме тряслася всім тілом. II очі, широко розкриті, не могли відірватися від того, що вона тепер бачила. Фара тяжко дихала. Так, там були вороги. їхні закляті вороги. Ось вони тут, перед ними, зі своїми машинами смерти, зі зброєю в руках... їх шестеро. І от такі ж самі були недавно у них у селі. Кричали, виганяли, стріляли без розбору... багато пострі ляли. Хто міг, тікав. Розбігалися і ховалися, де хто встиг і зумів. А тепер ось такі самі тут, перед ними, за рікою. Правда, до них далеко, ще досить далеко, але гострий зір дівчат досконало бачить іх, тих шістьох, озброєних. Страх і гнів потрясали Ґюльме. Ось вони, їхні вороги і цілого їхнього рід ного краю! Прийшли сюди зі зневагою, з ненавистю, зі злобою і... зуби її дрібно цокотіли, а в очах засвітився лихий вогник. В душі піднімалося звіряче бажання кинутися на них і знищити! Фара притримує її і тихенько шепоче на вухо: — Спокійно, Ґюльме. Тримайся тихо і не видай себе ні єдиним рухом. Будь дуже обережна. Я знаю щось. Ходім. Ґюльме не спускала очей з ворогій за рікою. Секунди і хвилини, як мохната черва, лізли, лоскочучи нерви і запи раючи дух. Кров у скронях і в шиї відбиває тяжкий такт. В пам’яті ясно спалахують сценки недавньої візити "сураві” до їхньої оселі. В пекучих хвилях гніву пригадуються їй її кузин- ка з батьком, як вони мучилися і конали, проколоті багне тами. Пригадалися ворожі питання: — Ґдє ані? Ґдє партізани? Ґдє бандіти? Скажєшь... ска- жєшь?! Далі — криваво-чорний туман переживань недавнього минулого і ще, як болючий додаток, отруйливий укол голки, сухий тріск за дверима, і тиша враз проковтнула усі інші звуки Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
