Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
серед цілої низки цікавих роздумувань, описів подій та осіб — у цім творі замітні такі чотири аспекти: 1. ідеалістичний підхід до життя, 2. особистий практикуючий гуманізм 3. відбитка довколишнього життя та коментарі до специфічних проявів 4. авторове національне відкриття себе та себе- шукання. В книжці ”У карнавалі історії” ми бачимо Леоні да Плюща, як він сприймає світ очима дитини, чи стого ідеаліста. Це веде його допомагати місцевій мі ліції боротись із хуліганством, чи й навіть висловле на готовість бути слідчим, на що його, саме через цей ідеалізм, не хочуть взяти. Він виступає проти шахрайства, спекуляції, брехні — на кожнім кроці і на кожнім рівні; саме це й доводить його до конфлікту із владою. 1968 року він виступає проти сталінізму, хоч тоді ще дальше вірить в чистий комунізм. Сьогодні він уже є тільки марксистом — дальше ідеалістичним. Мабуть у результаті розчарувань у дійсності він починає щораз більше цікавитись уто- пійними ідеями — телепатією, літаючими тарілками, контактом з ними, парапсихологією, і — стає актив ним дисидентом — ’’підписантом”. Його намагання практикувати ідеалізм (майже християнський) — його чулість на кривду кожного веде його до статті про "злочинні нації” (про переслідування татар, українців чи євреїв). Він бачить події немов в карусе лі, себто немов глядач збоку — об’єктивно, чи то й по середині найбільшого руху. Таким чином він дає від битку подій. Він, наприклад, спостерігає, як росте в СРСР новий російський рух ’’руситів”, що хочуть втекти від ненависних чужинців, мішанців чи пере вертнів, що їм "засмічують культуру й мову”. Плю- щевий гуманізм не визнає ненависти до будь-якого народу. Він трактує російсько-українську проблему як таку, що буде існувати доти, поки росіяни не признаватимуть рівноправности та окремішности всім, зокрема українцям. Він пояснює цю справу так: Якщо російські опозиціонери будуть розводити ди пломатію або проповідувати державну єдність або бо- говибраність російської нації, то всі інші національні рухи стануть більш русофобськими, що здатне викликати братовбивчу війну і новий, антисоціялістичний ґулаґ. Росіяни тоді, можливо, встановлять іще одну імперію, але заплатять за неї власним уярмленням. Тільки коли ро сійські демократи недвозначно висловлять свій погляд на національне питання, тільки коли вони доведуть іншим народам, що вони не збираються благодіяти й опікува тися ними, буде можлива спілка з ними в боротьбі за демократію, (ст. 188) Плющ вірить, що рівність повинна бути для всіх. Його позиція є проти знущань над будь-ким, бо ’’Світ один”, (а) рабство і свобода неподільні.” До зрозуміння свого національного походження автор дійшов пізно: Я був космополітом, тобто вважав, що національні проблеми нікому не потрібні, що їх видумали вузькі націо налісти, що треба як найшвидше привести світ до одної мови й одної культури — до російської чи англійської, це не мало жадного значення. Але навіть у ці мої антисе мітські й інтернаціоналістські роки щось українське жевріло в мені. Я любив «Лісову пісню» Лесі Українки і «Кобзар», і від пісень українських з’являлися в очах сльози. Та це було тільки слабеньке жевріння, яке з кож ним ро ком згасало. У Києві я довідався про молодого Тичину, примітив ними пізнішими віршами якого нас мучили в школі. Для мене відкрилося щось дуж е глибоке в українській куль турі — загадковий оптимізм, несльозлива ніж ніст ь і гли бока, суто українська релігійна думка. Україна, я побачив, мала два поетичні полюси, Шевченка й Тичину, які злива лися в своїх початках і висотах, (ст. 116). Він признається, що національна гордість у нього з’явилася тоді, коли він старався говорити по-україн- ському, а хтось йому закинув, чому це він не гово рить замість того ’’по-людському”. Зрозумівши пози цію режиму та росіян під цим оглядом, він також побачив, як деякі українці бачили права України на дуже примітивному рівні. На такім сентименті грали урядовці, коли звернули увагу, що в київських ресто ранах чужинці не бачать української кухні. Ірині Стешенко запропонували навчити кухаря в ре сторані «Столичній»українських рецептів. Вона сяяла з радощів, що добилася нарешті поступок від влади. Я ди вився на неї і думав, якою ціною? Того року двадцять осіб пішли в табори й тюрми. Щ об заспокоїти патріотів, влада кинула їм кіст ку — часткову українізацію рестора нів. І вони були задоволені перемогою! Знайшовши своє національне Я — Плющ почав шукати й синтезувати типові українські елементи, шукає їхніх первнів. Напр: Того вечора, коли на честь молодих співали народні пісні, я відкрив щось глибинно українське в українських піснях. Українець м ож е називати себе росіянином, м ож е не знати мови і м ож е ненавидіти або навіть катувати свій народ, але якщо він ж и в у дитинстві на Україні, то в пісні він знову стає українцем. На Східній Україні радіо фільтрує й калічить народні пісні, а нових нема. Нато мість у Львові я почув і релігійні пісні, і нові народні. І співали їх не п'яними, крикливими голосами, як це буває по селах Східньої України. У цих піснях я відчув надзвичайно ніж не й шанобливе ставлення до ж інки. Цим фемінізмом українці суттєво відрізняються від росіян: в українських піснях не видно ні зневаги, ні дворянської куртуазности, ні патологічної су міші обожнювання тіла з почуттям гріховности ж інки. Немає ж аху перед безоднею плоті, який доходить до гістеричного прокляття ж інки. Українська селянка при гостях м ож е виглядати слухняною, але наодинці вона скаж е чоловікові все, що думає. Удома вона господиня. Інтелігенція цю владу ж ін ки одухотворила, і ж ін ки відіг рають велику ролю в патріотичному русі. Завдяки властивому українській культурі фемінізмові на Україні не було гістеричного емансипаторства, а була радше спільна боротьба за права людини. Цей самий фемі нізм, на мою думку, пояснює відсутність декадансу в українській культурі. Ст. 186. Як і багато других українців, що дійшли емоційно та розумово до свого українства пізно, Плющ черпає його з Шевченка, шукає й у ньому первнів, бо Шевченко для нього ’’транслятор і Генератор культури”. Докінчєння на обороті НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ, 1983 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
