Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
чітко і недвозначно пояснили їй транспортні чинов ники. Але навіть опинившись на борту випадкового пароплава, що вирушав через Аян до Охотська, Оле на зрозуміла, що транспортні перешкоди — це не справжні перешкоди. Річ у тім, що Аян — прикор донна зона, і туди не можна приїхати без спеціяль- ної перепустки. Я пригадую довжелезні черги в Київ ському пашпортному управлінні на провулку Риль ського біля Софійської площі — я оббивала пороги там з приводу недосяжної після ув’язнення про писки, — значна ж частина прохачів у тих чергах че кала магічної перепустки до прикордонних зон. Ті черги безнадійно вистоювала й Оксана Яківна до жовтня 1980 року, доки вона домагалася дозволу від відати в тому самому Аяні свого сина, теж політич ного засланця. Коли ж наближався кінець синового заслання, дбайлива влада диявольськи щедро від везла Оксану Яківну туди ж таки, до Аяну, на 5 ро ків. Тепер, якщо навіть знайдеться сміливець і по движник на зразок такої Олени — він все одно не зможе відвідати старенької хворої жінки, бо просто- напросто ніхто не видасть тієї перепустки, без якої прикордонники (а ще швидше місцеві кагебісти) не пустять на аянський берег хоча б однією ногою. В цьому мусила переконатися наочно й Олена Саннікова, хоч їй і ’’пощастило” добратися до са мого того краю світу, що зветься селищем Аян. їм не дозволили зустрітися навіть здалеку. Пробували во ни і з протилежного боку: Оксана Мешко, довідав- шися про гостю, що стоїть на пароплаві за 300 ме трів від берега, хотіла до неї під’їхати на катері. Як розповідала згодом з екіпажу, їй і драбину з флагштоку спустили, почали допомагати, але як на збігалося з усіх боків, насварили на всіх, а її з тре тьої сходинки зняли. Правда, так суворо вимагають не в усіх. Якийсь незнайомець сам звернувся на палубі до Олени з пропозицією передати що-небудь ’’для бабці”. Він був глибоко розчарований, не діставши для переда чі нічого, крім привіту. Виявилося, що цей добряга — голова райвиконкому. "Якщо вже ви виявляєте та ку турботу, — каже йому Олена, — то як пред ставник місцевої влади дайте можливість Оксані Яківні приїхати сюди і побачитися зі мною”. — "Ні, цього вам ніхто не дозволить, бо вона — політич ний засланець, небезпечний державний злочинець", — відповів він, втративши терпець, так голосно, що почуло багато сторонніх людей на палубі. Вони по чали розпитувати про Оксану Мешко, про правоза- хисний рух, про гельсінські групи. Дехто з них щось уже чув по радіо. " Нащо ж вона — старенька, сла ба — і вступила туди?” — спитала одна дівчина. Якийсь матрос їй відповів: "А чому б старенькій та й не бути чесною?”. Так чекісти, можна сказати, провели наочну антирадянську агітацію і пропаганду на палубі ко рабля. Оксана Мешко Oksana Meshko Багато пригод, пов’язаних із спробою відвідати Оксану Мешко, описує Олена в листі до ленінград ки Марини. І дивується: "Подумати тільки скільки здорових, фізично сильних людей протягом т иж ня — чим займаються. І чим вони, цікаво, займа ються в інші дні, коли нема в них такого важливо го об’єкта для роботи, як особливо небезпечний по рушник громадського спокою в моїй особі?” А далі Олена пише: "Ну, гаразд, жарти жартами, а тепер поду маймо, як допомогти Оксані Яківні. Становище її катастрофічне. Вік, хвороби, протипоказаний клі мат, суворість нагляду, ізольованість місцевости — і цілковита самотність. А попереду — ще 4 роки. Як їй допомогти? Зими там дуже суворі. Опалення пічне, потрібні дрова, воду треба тягати, хатину благетьку лагодити і т.ін. Мешканці ще рік тому дивувалися: "Як ж е ви житимете тут усю зиму са мі?” Лікарів нема, звернутися по допомогу ні до кого. В цьому Аяні хоч і цілий штат КДБ і міліції, але там немає навіть лікарні, і Оксані Яківні дово диться подовгу клопотати про дозвіл з’їздити на лікування до Хабаровська. В Хабаровську її випису ють з багатьма рекомендаціями для місцевих ліка рів — але ж місцевих лікарів нема. І ліків нема. В її ситуації навіть тюремні умови були б легші від цього заслання. Я по телефону їй сказала: "Нічого, Оксано Яків но, доїдемо ми якось до вас наступного року”. Вона на це тільки посміялася: "Невже ви думаєте, що я проживу ще цілий рік?”. Отже, чим їй допомогти? Вона розраховує на амнестію до 60-річчя радянської влади. Воно, звіс но, добре б, але пригадай — хто й коли потрапляв під амнестію за політичною статтею? Вимагати перегляду вироку? Але це тільки зайве смикання нервів. Писати заяви до КҐБ — тільки собак дра тувати. Писати заяви до Прокуратури й МВС? Але поки їх розглядатимуть — термін її закінчиться. 4 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ, 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
