Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Хліб нам привозили з станції Тростянець. Коли посилали по хліб підводу, то кілька студентів їхали як охорона, боялися нападів. Наші студенти почали потроху тікати, не могли витримати. Я теж вирішила утекти: почувала себе співучасницею знущань над людьми. Хазяйка порадила мені жодних речей з собою не брати: ні одежі, ні постелі. Дала мені саморобний ніж — оборонятися від напасників. Я сама пішла на станцію Тростянець. Знову ті ж двадцять кілометрів, знову через заросле бур’яном село. На станції Тростянець лежали опухлі від голоду селяни. Спершу я не могла купити квитка на поїзд, бо був наказ — студентам квитків не продавати. Але несподівано пощастило. На станцію привезли підводою нашу студентку з болячкою на нозі і я влаштувалася як супровідниця. Мене та інших утікачів з "прополочної кампанії” виключили з Інституту за дезертирство, але потім відновили. В серпні мене з іншими студентами знову мобілізували на ’’уборочну кампанію” на Полтавщині. Голодних і опухлих селян тоді вже не було. Рисунки Віри Д раж ко ПРО ОКСАНУ МЕШКО Оксана Яківна Мешко — найстарша за віком з усіх членів Української Гельсінської групи: в січні ц.р. вона почала свій 79-ий рік життя. Не знаю, чи лічить вона ці роки. Думаю, що для неї набагато важливіша тепер інша хронологія, адже Оксана Яківна не може відзначати своїх іменин ні з онуками, ні з родиною, ні навіть із друзями: третій рік Оксана Мешко перебу ває в засланні — і не просто в засланні, а в такому проклятому Богом і людьми закутку, в якому можна вважати її живцем похованою. Це — селище Аян Ая- но-Майського р-ну Хабаровської області. Недавно одна її знайома з Москви (я припускаю, що це була Олена Саннікова) хотіла відвідати Ок сану Мешко в засланні. Свою Одіссею вона описала в листі, що в самвидаві відомий як ’’Лист невідомого автора до Марини”. Ось як вона описує селище Аян: "Це крихітне селище, загублене серед високих скель, дуже бідне і незатишне на вигляд. На березі — ні пристані, ані причалу. Лише кілька моторових човників стоїть. Вигляд понурий, одноманітний, сі рий. І постійно — дрібний набридливий дощик. Отут я відчула повною мірою нарікання Оксани Яківни на здоров’я: адже в неї гіпертонія і важка хвороба очей — їй просто протипоказаний клімат з такою підвищеною вологістю. Атмосфера роз ріджена, дуже відчутний брак кисню. В такій мі сцевості й здоровій людині не дуже затишно ж и НАДІЯ СВІТЛИЧНА ти, — а як ж е Оксані Яківні? Адже їй уж е 78, — так писала авторка в вересні 1982 року, і продовжу вала: — Якщо я почну називати всі її хвороби — боюся, що сторінки цієї до кінця не вистачить! Не говорю вже про психологічний гніт — глуху ізоля цію Аяну від зовнішнього світу. Якщо ти захочеш знайти поселення на краю світу, куди немає ні шля хів, ні доріг, де забезпечена тобі цілковита самот ність, — краще від Аяну нічого не вигадаєш". Авторка цього листа — москвичка Олена — ро била відчайдушні спроби, щоб своїми відвідинами, добрим словом співчуття прикрасити це могильне заслання. її пригоди почалися ще в Магадані, звідки вона сподівалася за якихось півтори-дві години до летіти до Аяну місцевим літаком. Виявилося, що з Магадану туди взагалі нічого не літає, і з Охотська теж, є тільки один літак до Аяну з Миколаєвська-на- Амурі, а до Миколаєвська — тільки через Хаба ровськ. "Хотіла я було вже відмовитися від цієї за тії, але прочитала листи від Оксани Яківни — і не по собі стало. Вирішила битися до останнього": через безнадійне чекання на переповнених аеро дромах, перевантажені лінії, довжелезні черги. В Ая- ні майже завжди погода нельотна. "Тут люди тижнями чекають", — пояснили їй у Миколаєв- ську. "То як ж е мені туди добратися?" — "Ніяк!” — ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ, 1983 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
