Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІРА ДРАЖКО ЧЕРВЕНЬ 1933—ГО... Весною 1933-ого року я була студенткою Харків ського художнього інституту. На вулицях Харкова я бачила групу селян — блідих, дуже худих, а часом опухлих. Ми знали, що на селах люди голодують, але не уявляли справжньої картини. Очі мені від крилися в червні 1933-го року. На початку червня адміністрація Харківського художнього інституту оголосила, що всі студенти мобілізовані і мають негайно їхати на прополку буряків до Сумської області. Нас їхало коло ста студентів. Приїхали поїздом на станцію Тростянець. Нам сказали, що будемо йти пішки коло двадцяти кілометрів до села Боромлі. Ми бадьоро вирушили в дорогу. Позаду їхала підвода з харчами: хліб, соя в зернах і тюлька. Настрій у нас був добрий: ішли і співали. Але це було тільки до першого села, через яке йшла наша дорога. Тут — перше враження: посеред широкої вулиці криниця, заросла бур’яном, вищим від цямриння, навіть частина журавля була закрита. Ми побачили порожні занедбані хати, деякі з вибитими вікнами і розва леними печами. Людей зовсім не було. Вулиці і городи заросли бур’яном. Студенти були приголом шені, почали питати своїх ’’начальників” (а це були партійці і комсомольці) — що сталося? де ж люди? На це була відповідь: ’’Вони не хотіли йти до колгоспу, і їх виселили". Після того ми вже не співали. Прийшли до села Боромлі. Тут нас розподілили по хатах, здебільшого порожніх. Мене, разом з товаришкою, примістили до хати, де була одна хазяйка. Тільки ми присіли: чуємо крик: вбігає перелякана наша товаришка, яку по селили в сусідній хаті. Вона пішла у вишняк і там по бачила, що з землі стирчать ноги. Пізніше хазяйка сказала, що останнього часу людей не ховали на цвинтарі, а ’’закопували за клунею”. Наступного дня студентів розбили на бриґади і повели в поле, навчили як відрізняти молоденькі буряки від бур’яну. Ми працювали вручну, невміло і несумлінно, пригнічені тим, що бачили навколо. До того ж бур’ян на полі був дуже високий і рясний, в ньому губилися маленькі паростки буряків. Пригадую, першого дня коли йшли на роботу то проходили повз хату, де на призьбі сиділа дівчинка. Поверталися увечорі — дівчинка сиділа в тій-же позі. І наступного дня сиділа. Тоді хтось із студентів підійшов до неї — ми хотіли дізнатися, що з дівчинкою, може б дати їй хліба. Дівчинка була мертва. Чоловіків у Боромлі майже не було. Я бачила лише голову колгоспу і бригадира. Наша хазяйка сказала, що хто з чоловіків не утік, того ’’забрали”. Дехто ховався у навколишніх лісах, і про них началь ство казало, що вони ’’пішли в бандити”. В селі були діти і літні жінки, які ледве рухалися і були непраце здатні. Дівчат не було видно. Наша хазяйка теж насилу пересувалася по хаті. Щодня ми діставали на сніданок варену сою. ' Вдень у полі нам давали обід. Сядемо їсти, а навколо нас стіною стоять голодні селянки. Більшість студентів не могла їсти, усе віддавали голодуючим. Дехто з нещасних жінок, що ледви на ногах трималися, приносили вишиті сорочки і рушники, сподівалися заміняти на харчі. 2 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ, 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
