Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИХАЙЛО ОСАДЧИЙ В. СТУС Батьківщино, кров моя беззвука, Жовтава більше, ніж зелена, Тож цілющим зіллям не роси. прокільчується вже трава. Не бери, немов бабуся внука, Росте і тягнеться до мене, І у сад світличний не неси. аби зродити ці слова. Може, я не заслужив на муки, Забутий більше, аніж знаний, Не достиг коханням до краси. мені відкрився білий світ, Мертвим, ненародженим, правнукам де піє півень, сонцем п’яний, Ти святіш священної єси. так хвацько скочивши на пліт. А дума-думочка сокоче — Може, мої спраги недолугі, курчатком жовтим в шпориші. Може, з рани кров тече не та, Душа зродилась. Жити хоче. Може, знайде Батьківщину другу А глузд шепоче: не спіши. Тричі опаплюжене життя. Все, що намріялось, — то дивна Та як голос в чужині затихне, дивниця — й тільки. Адже ти Впадь на перехрестя рук, калино. спізнав, що сон і світ — зарівна ворушать стебла самоти. QUOS EGO ПОЕЗІЇ, СУЧАСНІСТЬ 1979 ІЗ ЗБ. "ПАЛІМ ПС ЕСТИ” ЧОМУ ПРИЯЗНЬ ЗІРВАЛАСЯ? ЧОМУ НА ЇЇ МІСЦЕ ВОРОЖНЕЧА? Відома розповідь: дві дівчинки з двох сусідніх хат гралися, гралися, аж ось почали суперечку? За що? За м’яч, а може за ляльку чи ведмедика. Вкінці одна одну штовхнула, та їй віддала, обі попадали, може, в калюжу й забруднили нові спіднички. Тепер уже плачуть, біжать до мамів. Що ближче мами то плач посилюється, переходить у ридання. Мами зразу ви бігли, стали пообабіч перелазу, де так залюбки уве- чорі розказували собі новини. Почалась сварка, епі тети. Пригадують одна одній усі промахи, ’’кривди”, які десь колись сусідка сусідці вчинила. Може ще й те що одна про одну ще іншій сусідці сказала, або ще чоловіки між собою колись якусь суперечку чи "дискусію” мали. У кожньої з них ще знайомі й родичі пристали до суперечки. З’явилися чоловіки. Покинули свої звичні зайняття і давай одні одним пригадувати все зло вчинене, подумане, здогадане. Коло росте, сварка загострилася. Заборонили вже ходити через свої городи, загатили перелази. Поділили дороги, щоб кожний ішов ’’своєю”, не спільною; поділили пасовиська, вже й у церкві кожна "партія” стоїть по ’’своїй” стороні. Може, навіть взялися б будувати окремі церкви, окремі школи (а, може, й корчми). Раніше бувало, як трапилося нещастя, пожар, повінь, злива, град чи пошесть то усі разом ставали один побіч одного, щоб гасити, ставити гаті-тами, рятувати. Тепер кожний рад, коли сусідові, теперіш ньому ворогові, не пощастило! Коли ж з’явився хтось, що хотів погодити воюючі ’’партії” і запитався про що властиво йдеться, то ніхто не вмів сказати чи вияснити який був початок сварки. Кожний вичисляв усе, що діялося "зумисне” під час цієї ’’громадянської війни", але її причини не міг собі пригадати. Забулося теж скільки доброго колись разом, спільними зусиллями осягали. Скільки разів один одному ставав у пригоді, помагав. Скільки було спільних радостей і горя якими ділилися. Забули теж якою пошаною їхнє село втішалося, а тепер усі їх оминають, щоб, бувало, помилково не дістати по голові. А дві дівчинки, спричинниці спору і "громадян ської міжусобиці” поплакали, поплакали, а тоді зійшлися, одна одну потішили і знову разом граються. А як ми з нашими "сусідами”, особистими, чи громадськими? Інколи ніби хочемо поєднатися, але дискусії чи розмови ведемо епітетами, приізвищами писаними з малої літери. Пригадуємо виразно вислови чи твердження які впали під час суперечки. Може ми вже забули куди то ми разом ішли. Ламаємо "перелази" між нашими городами. Йдемо задивлені під ноги, у свої власні окремі доріжки, стежки чи плаї, які, часто йдуть рівнобіжно і навіть дуже близько до наших колишніх друзів. Але не дивимося вгору на обрій де ясніє наша спільна ціль. У. Л. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ, 1983 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
