Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
раптом з під лавки висувається кучма золотого волосся, брови чорні мов вуса проф. Степка, усміхнене письо Ніни в рум’янцях, мов півонії, а в руках обкладинка латинської граматики, якою пробує так само прикрасити Ірену. Увага цілої кляси звернена в протилежнім напрямі від катедри. Котрась з товаришок не витримала, порскнула сміхом і пішло-пішло... Д-р. Кордуба підняв голову: А се що за цирк? І хоч його очі сміялися теж, впало грізне: — За двері! Всі три пересиділи решту години в лазничці... Але вміла Ніна постояти геройсько, як нам виглядало, за слушну справу. Славний на цілу школу був наш ’’штрайк". І то кілька тижнів перед матурою. Наша школа була приватна, не могла собі дозволити на власних професорів. Деякі до ходили з академічної гімназії і не все розклад годин дозво ляв професорові прийти на час. Тоді треба було сидіти тихо, щоб не перешкоджати сусіднім клясам. Біда хотіла, що наша і сусідня кляси чекали на професорів, а напроти мав годину директор Щурат. Наші сусідки зчинили галас, директор пригнав до нашої кляси, подратований до краю: — А то що? Поводитеся як на вулиці! Гримнув дверима. Ми посідали маком. Ніна, як грізна Ерінія, стала за катедрою: — Ми не завинили! Ми були тихо, а навіть, якби, то називати нас вуличницями трохи за гостро. Йдемо сейчас додому! Не було ради. Товариська солідарність. Ми зібрали книжки і, не чекаючи дзвінка, мовчки гусаком збігли на долину. Сенсація, інвестиґація, переслухання, переговори, у ви- сліді ми дістали десять годин карцеру. Ціла афера кошту вала дорогому господареві кляси ще одну зморщку на широкім чолі. — Панночки, як могли ви зробити мені таку прикрість?! Ми солідарно обстоювали нашу рацію, так само, як солідарно переживали акт знущання над нашими почуван нями, коли одного злощасного ранку д-р Кордуба довго порядкував свої записки а вкінці, не дивлячись нам в очі почав: — A wiec zgodnie z zarzadzeniem kuratoriji; nauka histo- riji bedzie teraz w jezyku urzedowym: Hetman Mazepa zaczaf przygotowywac... і т. д. Кляса тяжко зітхнула, а пізніше у відповідях "калічили” урядову мову. Кінець спільним пере живанням. Ще письмові іспити писали ми разом клясою, хоч здекомплектованою, бо не всі складали ті самі пред мети. Усний іспит вже справа зовсім індивідуальна. З почат ком травня появилися на таблиці оголошень повідомлення про реченець іспитів для кожної з нас. Ми приготовляли чорні візитові суконки. Двері в інститутській молитовниці тихенько рипали. Змучена книжкою одна чи друга з нас ішла шукати відпруження j успокоєння перед образом Пречистої. Іспити тягнулися майже цілий місяць. Я була між передостанніми. Проміненти, які перейшли вже перед комісією за зеленим столом заплянували прощальний вечір з учительським збором. Так робили наші попередниці і називали то "бібою”. Чому — не знати, бо пити було там не багато. Кілька пляшок скромного вина для панів професо рів. Ми всі були пластунками, алькоголю не вживали. Приготування йшли повною парою. Одна за другою ви трясала, що мала в гаманці, а що не було там багато, то йшли процесією до антикварні пана Громницького з непотрібними вже підручниками. Треба купити вино, пре зент і квіти для господаря кляси. Нуни мама дасть міша нину, Галі і Стефи салатку, Ірена принесе також щось доброго, бабуся Соні позичить скатерки. Ніна, Ірена і Оля мають просити професорів. Дарка виголосить промову. Цілий ранок в день "біби” Манюха і я бігали по Львові і зносили обіцяні речі. Нуська і Віра приготовляли столи в авлі гімназії, переносили накриття з їдальні інституту. До вечора все готове, ми прибрані в матуральні сукні очікуємо гостей. Принесли кіш квітів для д-ра Любоми- ровича, побіч його візитівки лежить презент. Мати Северина провіряє критичним оком, чи все в порядку. Мати Софро- нія, як звичайно дискретно розмовляє з нами. Проф. Полєк скубає велику бороду, Стецьків підкручує чорного вусика. Дзюньо Білинський, вже зовсім не грізний, приємно усміха ється. Прийшли вже рвучкий проф. Біленький, задуманий Гординський, о. д-р Лаба. Є вже і о. Лужницький, і сам дир. Щурат. Чекаємо ще тільки на д-ра Любомировича. Вже можна б і починати, але як без господаря кляси? Ще трошки, певно зараз надійде... Оля вибігає на вулицю. Не видно. Панове професори починають нервуватися. Мати Северина дозволяє зателефонувати з канцелярії. Голова комітету Ніна приходить з довгою міною: — Панства нема дома — покоївка каже — пішли до театру. Як се так? Чому? Одна до другої: Хто просив? Хто говорив з професором? Ти? Я ні, я думала що ти, що вона... Вийшло на яв, що ніхто не запросив найважливішої для нас особи, господаря кляси, першої, яку допровадив до матури! Пригашені ми сіли до столів. "Ачки” мов рій бджіл обля гали свого "гой Чучманой” і кидали в наш бік іронічні дотинки. Хоч ні одна не "рипнула” при матурі, то однак ми провалилися ганебно при "іспиті зрілости”. Мов докір сумління, в’янули на сцені квіти для нашого "професора”, якого не було з нами! На другий день раненько парадували ми з Манюхою з тими квітами на бічну вулицю св. Софії, там була вілля професора (він недавно оженився ’’багато”). Фертична покоївка запровадила нас до сальонику нагорі. — Чому пан проф. зігнорував нас вчора? Чому не прийшов? Ми чекали і чекали... — Мене ніхто не запросив, — відповів професор з невинною міною, протираючи золотий ’’цвікер". Ми незґрабно виправдувалися, перекидаючи вину на других. — Ніна думала, що Оля, Оля була певна, що Ірена... Нам так страшенно прикро... — Мені ще більше прикро не попрощатися з вами по стільки роках спільної праці. Але гм... знаєте що? За два дні кінчаться іспити, я буду вільний по полудні. Якби то було можливе, може ми могли б стрінутися напр. на Світезю, то вигідно всім. Думаю, що панночки не бояться води?! Ми зітхнули з полегшею. "Іванко” не гнівається на нас! Скоро пішла по місті штафета і рештки нас, які ще не пої хали додому, поприбирані в літні туалети чекали годину скоріше. Настрій був елегійно-веселий. Д-р Любомирович мав для кожної з нас приємне слівце. Човни крутилися по невеликім озері, ми підспівували ’’Човник хитається", чужа публіка цікаво обсервувала нашу групу. На дерев’яних столах пінилася содова вода з малиновим соком, а дорогі, фундовані Іванком тістечка мали гіркий посмак. Ми дістали однак на ціле життя лекцію ’’такту". Хоч було ще далеко до війни і "великого Ісходу”, я бачила професора останній раз. Увечорі верталися ми "корсом”. Розбавлена елегантна публіка розвіяла прощальний настрій. Ми ще раз придивля лися до матуральних табльо за яскраво освітленими виста вами. На закруті на вул. Миколая стояли Стефа, мала Ніна, Докінчення на стор. 36 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ, 1983 17
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
