Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Р. Б. ІСПИТ ЗРІЛОСТИ Ранком збудило мене веселе цвірінькання пташат. Небо, звечора загнівано-хмурне, сміялося синявою. Колючі гілки еґзотичного солодко-гіркого куща набрякли зеленими кульками. До схованого між ними гніздечка вернулася маленька пташка і весело співає. Весна! "А вж е весна, а вж е красна, із стріх вода капле. Молодому козакові мандрівочка пахне...” Задзвеніла в ухах пісня, яку кожної весни співали ми під проводом Дори на пластових юнацьких сходинах. Здаєть ся вчора, а то було так давно, так далеко від еґзотики нині! Чому би не помандрувати і мені в давно минулі часи, в ніколи не забуті куточки рідної землі?! Був такий куточок в саді великої посілости Сестер Василіянок у Львові при вул. Длуґоша ч. 17. На лавочці під великим оріховим деревом сидять інститутки заглиблені в студіях. Не бачать краси весняного ранку, розквітлого пиш ного саду. Скоро матура. Перша в новім будинку дівочої гімназії. На наших очах його будували. Не раз, не два мишкували ми між його сірими мурами, змагалися котра вилізе вище по робітничій драбині. Подивляли місто з даху у феєричних блискавицях весняної бурі, доки всюди при сутня Сестра Марія не застукала нас там. Прийшла гостра заборона навіть наближатися до будови. Тепер новими блискучими коридорами зближаємося до виходу з нього. Ми вирішили прощатися зі школою з гонором. Ні одна не сміє перепасти при іспитах. Хоч би навіть, щоб показати гордим ’’Ачкам”, що наш відділ "Б” теж щось вартий! Не їдемо додому на великодні свята (хоч як ма нить, не так великодній стіл, повний ласощів, для все голод них інституток, як зелена левада і старі вільхи над річкою). Гриземо лектури, бубнимо хто ’’латину”, а хто ’’греку", а всі солідарно математику. Грізний професор Дзюньо Білин- ський завзявся зробити з нас мудрих інженерів! На півріч них свідоцтвах у восьмій клясі половина дівчат дістала недостатні оцінки із стереометрії. Господар кляси, доктор Любомирович, ховав очі за золотим "цвікером” роздаючи нам ті ганебні свідоцтва. Панна Н. Н. (себто я), дістала також двійку. Наші математичні ”аси” в клясі не мали часу для нас математично упосліджених. Одна мала музику і "політику”, друга залюблена по вуха, виривалася при кож ній нагоді на рандку, третя і четверта мешкали на другім кінці міста. Треба інструктора, щоб не стратити матури. Його не довелося довго шукати. Було багато студентів, які були раді заробити кілька злотих. Добрі люди знайшли такого і для мене. Закалатав старомодний ручний дзвінок при фіртці інституту. Сестра Емілія одімкнула тяжкі замки дверей, а по хвилі застукала до нашої кімнати: "Панно С. до вас гість”. Товаришки почали договорювати. Манюха накинула на мій ґранатовий мундурок малиновий шаль. "В розмовниці холодно, а зрештою тобі так добре в тій красці”. Я згорнула зшиток і з трепетом серця пішла на лекцію. Переді мною склонився чорнявий молодий чоловік з такими самими румянцями зніяковіння. "Василь М." — представився, а я усвідомила, що то вже знаний математик. — В чім справа? Я розкрила зшиток із задачами на наступну лекцію і здвигнула раменами: — Як до того братися? Звідки починати? Мій інструктор вирозуміло усміхнувся. — Спокійно, спокійно, зараз ми то розмотаємо. За годину ми переробили всі задачі. — Коли слідуюча лекція? — В четвер. — О котрій годині? — Мені обоятно, — каже пан інструктор. — І мені обоятно, — відповідаю. І так наші лекції проходили в "обоятній” годині. Систематичною терпеливістю п. Василь відкрив у мене математичні здібності. Ще нині бачу здивовано-задоволену міну проф. Білинського, коли викликана вперше в новім се местрі до таблиці я не задумуючись, накреслювала йому параболі і гіперболі та обчислювала без помилок поверхні і об’єми кубів, вальців, пірамід та стіжків стятих і нестятих! В нагороду я діставала від Василя зужиті залізничні білети до Коломиї, куди він їздив на вікенди до батьків, а при матурі дуже добру оцінку від проф. Дзюня. На останній лекції п. інструктор зніяковіло спитався: — Коли їдете додому? Львів тепер такий гарний! Може ми могли б разом кудись помандрувати? — Я давно плянувала прогульку на Високий Замок по матурі. Якщо можете знайти час, то... — О, дуже радо. — В п’ятницю 31 травня, в "обоятній” годині на розі Марка і Длуґоша. Останній день науки! І радісно: скінчилися лекції, завдання, висиджування по пів дня в замкненій клясі; і страшно: перед матурою, перед життям — що принесе? і жаль за твердою лавкою, на якій знайома кожна плямка, жаль товаришок, пережитих з ними приємних і прикрих хвилин. Біля мене ніжний профіль Манюхи. Наші ліжка в інституті побіч. Скільки то годин перешептали ми відкри ваючи одна другій молодечі переживання, мрії. Скільки страху пережила я, коли ми ішли ніби разом до міста, а на вул. Марка чекав уже Славко, і потім вони все спізнялися, коли треба було вже вертатися. Переді мною синіють очі Дори. Вона у нас, за нинішнім лексиконом, активістка. Перша в клясі, гурткова в Пласті, ініціятор і організатор культурних прогульок з інституту на цікаві доповіді, кон церти, опери. Побіч Нуся, перейшла гімназію без книжок, підручників, тільки в руках скручена рульоником нотатка. Водила нас на маєві Богослуження до семинарської церкви. Там вже чекала її доля! В першій лавці наш будучий істо рик літератури Ірена Ш. Так смішно переступала з ноги на ногу, коли її питали, а як гарно моделювала з простирала грецький стрій професорові Полєкові! В останній лавці найвищі: Стефа, Оля, Ніна — все елеґантна, певна себе, скора до всяких витівок. Всі три мають спільні зацікавлення, кожна має вже нареченого! В їх лавці все щось шепотіло, шелестіло мов схований в шува- рах ручай. Не раз укрита енерґія вибухала. Як от було на початку шкільного року. Проф. Кордуба скінчив "прохід” між лавками, записав кілька "цваєрів з історії” і сів за катедру викладати. Виїмково матеріял був у підручнику, не треба було записувати. Нудно, сонно. В останній лавці починається якийсь галас, голосніший як звичайно, тихе хіхотання, лавки скриплять. Обертаюся, не бачу Ніни, 16 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ, 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
