Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РІЗДВО В ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА В. КОСТАЩУК — Слухай, небоже!... Аби громи били, аби світ западався, то ти маєш приїхати до Русова на Різдво. Пам’ятай, першої днини! — говорив звичайно перед Святами Стефаник, коли стрінув мене в Снятині. — Ще собі, мой, запам’ятай, що все кожного ро ку маєш приходити, чи я прошу, чи ні, бо я часом мо жу забути просити. Бери з собою свою жінку, що має повний рот зубів, та будете мені співати. Нам не треба було другий раз казати і ми в кож не Різдво від 1925 року з найбільшою приємністю ви конували волю Стефаника. Кожна гостина в його до мі була для нас великим Святом. Ми все верталися обновлені духом, повні вражінь, заворожені (поша ною) до особи Стефаника. В його хаті було вже повно людей, місцевих ру- сівських селян і студентів, та кілька замісцевих інте лігентів. Стефаник забавляв усіх, вмів кожному сказати відповідне слівце, всіх очаровував. Різдво 1930 року. Рано вибираємося до Русова. Дорога тяжка, сні гом забита. Входимо в хату, здоровимо з Різдвом. — Добре, шо-сте приїхали, загрійтеся, сідайте та будете їсти. Цьоця багато напекла і приготовила. За столом русівські старші братя, а між ними вуйко Проскурняк. Коло них і ми присідаємо. Сте фаник гостить, припрошує: — Наїдайтеся, абисте не були голодні. Напийте ся, та колядуйте, бо сьогодні Різдво. Але ви, ґазди, заколядуйте мені старої, такої, якої колядували ще наші дєді (тати), бо ці молоді — то дрантє... Ґазди поховали голови в долоні, сперлися на стіл, а по столі поплила давна-прадавна коляда: То як Семен на горі орав — Радуйся! Радуйся земле, Син Божий нам народився! Пісня зразу несміла, захрипла, зривалася чим раз сильніше, колисалася під такт хитання сивих голов. Вуйко Проскурняк випростувався, старе, по- репане лице випростувалося, очі горіли і світили див ним блеском, тяжким кулаком водив по столі і під давав такт. Стефаник зворушений, в очах блестять сльози. Підходить до голов при столі, цілує в сивий чупер. Задивлений десь далеко говорить до нас: — Ви, молоді, хапайте ту коляду і ховайте її в свої пазухи, як найдорожчий скарб. Ця коляда в’яже нас з тисячліттям — так співали ще за Володимира Великого! Так з покоління в покоління аж до нас: Ра дуйся, земле, бо Син Божий народився! Чи ви в цих простих давніх словах і в цій прекрасній мельодії, яка пливе з тих мужицьких грудей, не чуєте тої ра- дости Нашої Землі, що народився Син Божий? Вуйко Проскурняк повів рукою й коляда скінчи лася. Діди (поважно старі колядники) споважніли і задумалися, в хаті гробова тиша. Стефаник схвильо ваний ходить по хаті. В нашій уяві пересувалися дав ні часи і ми були горді, що Стефаник зв’язав нас з Володимиром. Відчиняються двері і з морозом на червоних об личчях входять молоді студенти, а між ними місце вий парох о. Дольний з дружиною. Прийшли поздо ровити з Різдвом свого вуйка й посла. Вуйко Про скурняк і його товариші встають, прощаються й від ходять, бо мають колядувати в селі. Нове товариство засідає до стола. — Тепер, Василю, черга на тебе, співай мені на родних та стрілецьких пісень; гати, що сили, аби хата дрижала! Для відваги напийся гіркої, а ти, Ганусю — звернувся до моєї дружини — помагай йому! І ми співали ’’Лишень моя мила, як голубка сива”, ”Ой пряду-пряду”, ’’Стоїть коршма”, а з стрілецьких ”Ой та зажурилась” та ’’Видиш, брате мій”. Я ніколи не був замітним співаком і ніде не виступав, але Стефаникові мусів співати. — Цьоцю, ви чуєте ту чудову краску його го лосу, в якій бренить душа пісні? Що значить най краще вишколений хор, коли з нього не чути душі пісні Василю, ти маєш співати на моїм похороні. На Стефаника сильне вражіння робила ’’Корш ма” і ми дивувалися. — Ой, небожєта, коби ви знали, кілько то безко нечних трагедій серед нашого народу в’язалося з коршмою! Лише послухайте: Був я в селі депутатом, А у церкві старшим братом, Жінка з вечерев на мене чекає, А горілка не пускає. Чи ви розумієте, що діється в душі такого чоло віка, що його горілка не пускає? Під час співу ’’Журавлів” Стефаник не міг себе опанувати. Зривався з крісла, переходив до другої кімнати, витирав сльози, вертався, цілував в голову і згадував свого великого друга Богдана Лепкого. — Кириле, подивися, чи брама отворена і пере конайся, чи далеко колядники... Кирило вибіг і за хвилю вернувся задиханий з вісткою, що вже в сусідів колядують. Стефаник нетерпеливо заглядає в вікно, переко нується, чи є гроші. Зза брами показуються ґазди, йдуть повагом, передний має скринку в руках. За ними сунуть молоді цілою лавою, є їх багато. Неза баром наповнилося ціле подвір’я, обступають хату. В хаті робиться темно, а рівночасно зривається могут нє: ’’Нова радість стала”... Стефаник ходить схвильований по хаті, тішить ся, врешті серед коляди виходить на двір, сердечно з кожним витається, дякує, дає гроші і просить до хати. За хвилю простора кухня наповняється людь ми, голова в голову. Стефаник серед своєї стихії (се НАШЕ ЖИТТЯ, СІЧЕНЬ 1983 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
