Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РІЗДВО В ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА В. КОСТАЩУК — Слухай, небоже!... Аби громи били, аби світ западався, то ти маєш приїхати до Русова на Різдво. Пам’ятай, першої днини! — говорив звичайно перед Святами Стефаник, коли стрінув мене в Снятині. — Ще собі, мой, запам’ятай, що все кожного ро ку маєш приходити, чи я прошу, чи ні, бо я часом мо жу забути просити. Бери з собою свою жінку, що має повний рот зубів, та будете мені співати. Нам не треба було другий раз казати і ми в кож не Різдво від 1925 року з найбільшою приємністю ви конували волю Стефаника. Кожна гостина в його до мі була для нас великим Святом. Ми все верталися обновлені духом, повні вражінь, заворожені (поша ною) до особи Стефаника. В його хаті було вже повно людей, місцевих ру- сівських селян і студентів, та кілька замісцевих інте лігентів. Стефаник забавляв усіх, вмів кожному сказати відповідне слівце, всіх очаровував. Різдво 1930 року. Рано вибираємося до Русова. Дорога тяжка, сні гом забита. Входимо в хату, здоровимо з Різдвом. — Добре, шо-сте приїхали, загрійтеся, сідайте та будете їсти. Цьоця багато напекла і приготовила. За столом русівські старші братя, а між ними вуйко Проскурняк. Коло них і ми присідаємо. Сте фаник гостить, припрошує: — Наїдайтеся, абисте не були голодні. Напийте ся, та колядуйте, бо сьогодні Різдво. Але ви, ґазди, заколядуйте мені старої, такої, якої колядували ще наші дєді (тати), бо ці молоді — то дрантє... Ґазди поховали голови в долоні, сперлися на стіл, а по столі поплила давна-прадавна коляда: То як Семен на горі орав — Радуйся! Радуйся земле, Син Божий нам народився! Пісня зразу несміла, захрипла, зривалася чим раз сильніше, колисалася під такт хитання сивих голов. Вуйко Проскурняк випростувався, старе, по- репане лице випростувалося, очі горіли і світили див ним блеском, тяжким кулаком водив по столі і під давав такт. Стефаник зворушений, в очах блестять сльози. Підходить до голов при столі, цілує в сивий чупер. Задивлений десь далеко говорить до нас: — Ви, молоді, хапайте ту коляду і ховайте її в свої пазухи, як найдорожчий скарб. Ця коляда в’яже нас з тисячліттям — так співали ще за Володимира Великого! Так з покоління в покоління аж до нас: Ра дуйся, земле, бо Син Божий народився! Чи ви в цих простих давніх словах і в цій прекрасній мельодії, яка пливе з тих мужицьких грудей, не чуєте тої ра- дости Нашої Землі, що народився Син Божий? Вуйко Проскурняк повів рукою й коляда скінчи лася. Діди (поважно старі колядники) споважніли і задумалися, в хаті гробова тиша. Стефаник схвильо ваний ходить по хаті. В нашій уяві пересувалися дав ні часи і ми були горді, що Стефаник зв’язав нас з Володимиром. Відчиняються двері і з морозом на червоних об личчях входять молоді студенти, а між ними місце вий парох о. Дольний з дружиною. Прийшли поздо ровити з Різдвом свого вуйка й посла. Вуйко Про скурняк і його товариші встають, прощаються й від ходять, бо мають колядувати в селі. Нове товариство засідає до стола. — Тепер, Василю, черга на тебе, співай мені на родних та стрілецьких пісень; гати, що сили, аби хата дрижала! Для відваги напийся гіркої, а ти, Ганусю — звернувся до моєї дружини — помагай йому! І ми співали ’’Лишень моя мила, як голубка сива”, ”Ой пряду-пряду”, ’’Стоїть коршма”, а з стрілецьких ”Ой та зажурилась” та ’’Видиш, брате мій”. Я ніколи не був замітним співаком і ніде не виступав, але Стефаникові мусів співати. — Цьоцю, ви чуєте ту чудову краску його го лосу, в якій бренить душа пісні? Що значить най краще вишколений хор, коли з нього не чути душі пісні Василю, ти маєш співати на моїм похороні. На Стефаника сильне вражіння робила ’’Корш ма” і ми дивувалися. — Ой, небожєта, коби ви знали, кілько то безко нечних трагедій серед нашого народу в’язалося з коршмою! Лише послухайте: Був я в селі депутатом, А у церкві старшим братом, Жінка з вечерев на мене чекає, А горілка не пускає. Чи ви розумієте, що діється в душі такого чоло віка, що його горілка не пускає? Під час співу ’’Журавлів” Стефаник не міг себе опанувати. Зривався з крісла, переходив до другої кімнати, витирав сльози, вертався, цілував в голову і згадував свого великого друга Богдана Лепкого. — Кириле, подивися, чи брама отворена і пере конайся, чи далеко колядники... Кирило вибіг і за хвилю вернувся задиханий з вісткою, що вже в сусідів колядують. Стефаник нетерпеливо заглядає в вікно, переко нується, чи є гроші. Зза брами показуються ґазди, йдуть повагом, передний має скринку в руках. За ними сунуть молоді цілою лавою, є їх багато. Неза баром наповнилося ціле подвір’я, обступають хату. В хаті робиться темно, а рівночасно зривається могут нє: ’’Нова радість стала”... Стефаник ходить схвильований по хаті, тішить ся, врешті серед коляди виходить на двір, сердечно з кожним витається, дякує, дає гроші і просить до хати. За хвилю простора кухня наповняється людь ми, голова в голову. Стефаник серед своєї стихії (се НАШЕ ЖИТТЯ, СІЧЕНЬ 1983 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
