Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Василь Кострицький ВОЄННИЙ БІЛЕТ Ч. 1. 217. 838 Продовження ...і стоїть воно, оце опудало і чекає, коли в його середину залізуть люди і почнуть рухати його, вносячи в нього життя. Заревуть мотори. Від їх страшної сили задрижить цілий танк. Все це Петро знає дуже добре. Нато ж він і танкіст. Петро вже третій рік служить танкістом і він є добрий танкіст, справний і ретельний, але чомусь він не любить цього монстра. Монстер!., де і коли він чув таке? Танкова бригада, в якій служив Петро, була переформована у місті Бійску і там їх усіх наладували на вантажний поїзд і вислали до Ташкенту. В Ташкенті вони перебули два тижні. Дістали спеціяльні інструкції, перевіряли радіо зв’язок на новій апаратурі, яка недавно приїхала з Америки. Лейтенант Железнов страшенно нерву- вався і лаявся, бо багато танкістів не зовсім успішно справувалися з наймодернішою технікою. Танкісти першого і другого року служби лякалися деталізо ваних незвичайно складних компютерів. Часто просто губилися в численних панелях і плуталися серед різнокольорових ґудзиків, яких було так багато. І понад усе треба було швидко орієнту ватися в усіляких знаках і написах, які не кожний міг читати скоро , точно і безпомилково. З тим усім було справжнє пекло! Усі накази приходили тепер чомусь тільки вночі і то алярмово. Ротні дижурні страшними надсадними голосами кричали: ’’Тривога! Встать!” — і уривки сну плуталися з переполоханими думками, очі не скоро могли розглядіти що треба. Часом чулося не те, що мусіло б бути і взагалі від надмірного напруження люди губилися і шаліли, а тут начальство вимагало так багато і так докладно і все те божевільною швидкістю. І все — лайки, крики і погрози, погрози... Коли б уже скоро кінець цьому всьому! Коли б уже скорше приходив той радісний день, — а це буде у вересні, — коли Петро звільниться, нарешті демобілізується і покине все це. Так хочеться додому! Але ні! Знов прийшов наказ, в якому говорилося, що їхня бриґада мусить вирушити за чотири дні на приграничні маневри. І називалося якусь місцевість. Такої назви ще ніколи ніхто не чув і не знав, і дехто ламав собі голову, де це є. Хтось бовкнув, що це мусить бути коло Індії. Ого, Індія! Це ж так далеко! Так он куди ми загналися! І задля якого дідька нам потрібна та Індія? Чого нам туди треба? Ніхто нічого на знав, а начальство мовчало. Дні збігали. Безрадісні, повні тривоги і загадок дні. І кожний день, як невблаганний кат. Життя! Кожний був у крайньому напруженні і намагався угадати, що буде завтра? Що зустріне нас, мене і кожного там, за тією темною, непроглядною куртиною? За найліпше тепер вважалося ходити на дижур, бо там тільки можна було трохи забутися, трошки відпочити, трошки навести якийсь порядок думкам. Тоді там можна було перечитати пошту, яка приходила тепер так рідко! І що вони там, вдома, роблять? Чому так мало і так рідко пишуть? От знов стільки тижнів нема з дому нічого. Газет давно ніхто не бачив, та їх солдатам тепер не давали, хоч на чальство газети напевно читає. Ввесь час солдатам до знуди тикали під ніс військовий устав: читати і перечитувати! Вивчати! Та хто його читатиме і пощо? Усе це так набридло, що кожний готовий був хоч щось зробити, хоч би чимсь прикрасити це нудне одноманітне армійське животіння. У воєнкоматі було людно, неспокійно, галасливо. Снували і бігали від стола і до стола солдати і секретарки. Дзвонили телефони, тріскали писальні машинки. Було накурено і душно. Глухий і неви разний гомін стояв у повітрі. Петро Боровик закінчував свої справи і збирався вже вийти. — Нє забудьте ваш білет. — кивнула до Петра трохи косоока секретарка. ’’Кірґізка чи казахчка?” — подумав Петро, на мить затримавши свій погляд на ній. — ’’Але не погана. Але Галя краща!” — мелькнуло в його свідомості протилежне. — ’’Все ж таки Галя наша”. Він був готовий вийти, коли в широко розкриті двері, трохи нахилившись наперед, рябенький юнак у формі сержанта крикнув до нього: — А остальноє палучітє завтра. Нє апаздивайтє! Боровик взяв білет, подивився на свіжо прибиту печатку і підпис начальника воєнкомату: "Разґуляєв” — прочитав Петро розмашистий, трохи невправною ніби рукою зроблений, підпис. Засунув білет до нагрудної кишені ґімнастьорки, ще раз перебіг поглядом по просторій канцелярії, глипнув на секре тарку кірґізку і вийшов, не притримуючи за собою дверей на пружинах. Погода була паскудна. Гострий вітер розгульно ганяв по вулиці і сік у лице тонкою льодовою січкою. Під ногами було мокро і слизько. ”А тепер куди?” — Годинник показував 10.47 ранку. Сірий непривітний день. Останній день лютого. Низькі бистрі хмари, і з них ота така настирлива дрібна гостра льодова січка в очі і по вухах. І невгаває. Бр-р-р! Що за паскудний день! "Було б добре знайти десь якесь місце, де тепло і сухо, і випити пива та з’їсти чогось ситного... смачного... послухати радіо, якоїсь музики, пісень”. — Ходім, Петре! — хтось ззаду торкнув його в плече. — Чого став? Чого тут шукаєш? — і заглянув йому збоку в лице. — Василь! Як... чого ти тут? — Так, як і ти. А ти що? Вже все маєш? — Та... завтра, сказано, мушу зайти до воєнко- мата і дістати там ще щось. — Ага, значить, їдемо. Ти з нами? Ти з якої?., з 724 бригади? — Так. — Ну, то їдемо разом... завтра вечором. Петро слухав свого колеґу і дивувався з того, що той вже все знає. Та ще й завтра вечором! От як при- Докінчення на ст. 36 14 НАШЕ ЖИТТЯ, СІЧЕНЬ 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
