Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
’’ШУКАЮ СТАРШОЇ ЖІНКИ”. Раз-у-раз находимо тепер в українських часо писах оголошення, що так зачинаються. А далі іде завжди однакове пояснення, що шукається україн ської жінки, яка б опікувалась малими дітьми впро довж робочих днів. Мені не відомо чи шукаючі находять охочих та чи обидві сторони залишаються задоволені. Але розглядаючись довкруги не бачу так багато старших українських жінок, щоб шукали такого заробітку. А тимчасом це є тепер, здається одна з нечисленних професій, в якій немає безробіття, а навпаки люди розпачливо розглядаються за готовими до такої праці. Це розуміється наслідком щораз більшого числа молодих українських жінок, які, як їхні амери канські однолітки з тих чи інших причин бажають, хоч мають дітей, виконувати свою професійну працю. Це бажання саме в українських жінок сполучене з незвичайно глибокою проблемою, а саме з питанням, хто і як буде допомагати їм у вихованні дітей. Бо тут проблема не лише характеру, фізичного здоров’я дитини, але також мови. З прикрістю мусимо ствердити, що вже є багато наших молодих професіоналістом яким справа мови менше важлива, ніж їхня кар’єра чи заробіток. Можемо навести десятки прикладів, коли жінки з передових наших родин залищають дітей під опікою американських "бебісіттерів” або у відповідних американських цілоденних садочках. Але є однак ще багато таких, які поважно заду муються над тим, що для них важливіше, і якщо вже справді їхня заробітна праця стоїть на першому місці шукають усіми способами когось, хто продовжував би українське виховання дітей. Саме ті жінки, здаючи собі справу з поваги тієї проблеми порушували її широко на жіночій конфе ренції "Українська жінка у двох світах” і на IV Конгресі СФУЖ О. Вони живо представляли труднощі з того приводу, стверджували що є щораз менше бабунь, які б могли їм допомогти у тій складній ситуації, вони дискутували гаряче ”за” і "проти” можливости української "супервумен”, яка б без шкоди могла получити виконування професії з материнством. Ми, старші, прислуховувались до того, часто мали інакші, від їхніх, погляди, але ані вони, ані ми не знайшли ніякої позитивної розв’язки тієї проблеми. Одне є певне — і на щастя відповідальні молоді українські професіоналістки здають собі з того ясно справу — що малі діти залишені цілий день в американському середовищі, байдуже чи це буде дома чи в садочку, дуже скоро перестануть уживати українську мову. І тому шукати за тими нечисленними україн ськими старшими жінками, які були б готові виховувати в українському дусі чужих дітей — ніяк не розв’яже цілости тієї болючої проблеми. Найвищий час, щоб та справа стала в осередку уваги жіночих та інших суспільних організацій, зокрема тепер, як стоїмо в декаді родини. О -К А КЛИМЕНТІЯ ПІГУЛЯК А НАШІ РОДИНИ МЕНШАЮТЬ. Під таким заголовком появилася у журналі "На ше Життя” в одинадцятому числі за грудень 1982 р. стаття за підписом О-КА. Уважаю, що на тему ’’Змен шення нашої родини” треба поступити вперед, а це тимбільше, що ця тема впродовж десятиліть не схо дить зі сторінок нашої преси. Хто перебував з кінцем 1944 р. і з початком 1945 р. в Німеччині, той добре затямив терор і голод у тих останніх тижнях війни. У "Краківських Вістях”, що по являлися тоді в Відні було поміщене звернення д-ра Кубійовича, щоб кожний із нас був якнайбільш обе режним у своїй поведінці. Бо тоді можна було і за ма лу провину піти на шибеницю. Здоровий глузд говорить, яке велике значення має число якогось народу. Ворог числиться зі скіль- кістю своїх ворогів. Відомий нам добре тиран Сталін не відважився вигнати з України все населення ук раїнського роду, бо число того народу було велике. Зрадив цю тайну його співробітник і наслідник Хру щов. На тему зменшення числа нашого народу загово рили в останньому часі Анатоль Камінський, Михай ло Кучер, д-р Бараболяк а тепер О-КА. Авторка цінних думок у статті "А наші родини меншають” заохочує нас ’’таки щось робити, щоб наші родини не розплилися до решти у чужому морі”. Думаю, що треба би започаткувати т. зв. ’’Родинний Фонд”, призначений на допомогу роди нам, які мають багато дітей. Скажуть нам: А звідки взяти потрібні фонди? Відповідь проста: Звідти, звідки беруться всі другі фонди. А успіх збіркової акції залежить від уміння повести успішну пропаганду. Не місце тут тепер входити в подробиці про зав дання такого фонду. Ця справа буде актуальною щойно по ширшім обговоренні у пресі. Я свідома того, що ’’Родинний Ф онд” не розв’яже комплексу зменшення родини, але він причиниться у певній мірі до розв’язки проблеми ’’Зменшення нашої родини”. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
